Головна
ГоловнаЕкономікаТеорія економіки → 
« Попередня Наступна »
Л.І. Абалкін. Курс перехідної економіки, 1997 - перейти до змісту підручника

1. Поворот до нової цивілізації


| Криза індустріалізму. Оцінити нинішню ситуацію в російській економіці, знайти вихід з важкої кризи, в якому / вона виявилася, визначити систему цілей і пріоритетів її майбутнього розвитку неможливо без урахування сучасних загальносвітових соціально-економічних тенденцій і процесів, а також без урахування специфіки країни, її положення у світі , традицій і менталітету.
Розвиток суспільства в останній третині XX в. протікало в умовах наростання протиріч і поглиблення кризи індустріалізму, повороту до формування основ повий постіндустріальної цивілізації. Досвід розвинених країн показав, що високий рівень споживання на індустріальній базі досягається непомірно дорогою ціною: розтратою ресурсів землі, часом непоправних; нераціональним використанням людського потенціалу; порушенням рівноваги між діяльністю людини і навколишнім його природним середовищем, її природних кругообігів. Якби весь світ намагався наблизитися до стандартів споживання розвинених країн в рамках колишніх технологій, то така спроба була б обмежена абсолютними межами ресурсів, що у розпорядженні суспільства, і привела б до справжньої екологічної катастрофи.
Ряд факторів гальмує хід суспільного прогресу: разбалан-нансування науково-технічних, економічних, екологічних та соціальних складових економічного зростання; вичерпання можливостей сформованих інституційних структур і систем регулювання економіки; ослаблення стимулів до праці і накопиченню. Це знайшло відображення в демографічному, екологічному, енергетичному, сировинному, продовольчому та структурному світових кризах.
Назріла необхідність у переході до нового типу економічного зростання, трансформації соціально-економічних відносин, становленню громадських систем нового типу, - тобто до нової постіндустріальної цивілізації, причому такий перехід повинен здійснюватися еволюційним, неконфронтаційним шляхом.
З особливою різновидом цих глобальних криз зіткнулася радянська економіка, яка, не реалізувавши всі переваги індустріалізму, випробувала на собі багато його негативні наслідки, посилені негативними властивостями планово-розподільчої системи. Розвиток народного господарства країни носило інерційно-екстенсивний характер з одностороннім акцентом на важкій індустрії і військовому виробництві та було обмежено природними межами трудових і навіть природних ресурсів. Через варварського ставлення до навколишнього середовища в ряді регіонів країни створилася важка екологічна обстановка.
У результаті до початку 80-х років відбулося уповільнення темпів економічного зростання, настала стагнація.
| - Перехід до нового технологічного способу виробництва і нового типу економічного зростання. Головною характеристикою несформованого технологічного укладу постіндустріального суспільства виступає інформатизація, яка змінює не тільки виробництво, але й всі інші сторони життя суспільства. Системоутворюючими факторами «інформаційного» суспільства є наука і науково-технічний прогрес.
Розвиток інформатики, біотехнологій, створення нових композитних матеріалів і наукоємних продуктів масового використання відкрили можливості для широкої диверсифікації виробництва, підвищення гнучкості всіх сфер економічного і суспільного життя, формування і задоволення найрізноманітніших, у тому числі нових, потреб, їх індивідуалізації. Вони дали потужний імпульс структурній перебудові економіки: випереджального розвитку наукоємних галузей, високих технологій, сфери послуг; реорганізації традиційних базових галузей економіки, що відчувають глибоку кризу (вугільної, сталеливарної та ін.)
Пріоритетне значення набуває екологічна складова економічного зростання; припускає гармонійне поєднання природних і виробничих процесів, жорстке ресурсозбереження, перехід до мало-або безвідходних технологій.
Найважливішою рисою нового типу економічного зростання виступає скорочення частки матеріального виробництва в суспільному продукті при стабілізації і навіть абсолютному зменшенні чисельності зайнятих у цій сфері, але при випереджаючому зростанні продуктивності праці. Тим самим відкриваються принципово нові можливості для створення нематеріальних форм багатства, інформаційних, комунікаційних, науково-дослідних, культурних, освітніх-
них, рекреаційних та інших соціальних послуг, прискорення суспільного прогресу.
У США в 70-і роки при загальному зростанні чисельності зайнятих в основних секторах економіки (крім сільського господарства) швидше за все вона росла в сфері послуг, в результаті чого частка цієї сфери в загальній чисельності зайнятих збільшилася з 58 до 63%, в той час як частка зайнятих у виробництві товарів впала з 33 до 29%. У 80-ті роки спостерігається падіння і абсолютної чисельності зайнятих у виробництві товарів, у тому числі в обробній промисловості. При цьому даний процес супроводжується досить швидким підвищенням продуктивності праці. Так, ВНП, створений в обробній промисловості, зріс (у незмінних цінах) за 1980-1988 рр.. з 402 млрд до 525 млрд
дол, тобто майже на т.
У ці роки структура зайнятості в радянській економіці також помітно змінювалася на користь невиробничої сфери, частка якої в загальній чисельності зайнятих в 1970-1988 рр.. збільшилася з 22,8 до 27,6%. У 80-ті роки сповільнився і абсолютне зростання чисельності зайнятих у матеріальному виробництві. Але в цілому структура зайнятості і, зокрема, частка зайнятих у виробництві нематеріальних форм багатства в Росії сьогодні все ще далека від сучасної.
- Гуманізація і соціалізація економіки. Економіка, заснована на новому технологічному укладі, не може успішно функціонувати, якщо не служить прямо або побічно свого природного призначенням - задоволенню потреб людини, зростанню доходів населення і національного добробуту.
Облік поточних і перспективних потреб людей є неодмінною умовою економічного успіху. Орієнтація на задоволення потреб стає абсолютно необхідною і при прийнятті стратегічних рішень в інноваційній, структурно-інвестиційній та інших сферах виробничої діяльності.
Гуманізація економіки і суспільства пред'являє в свою чергу нові вимоги до структури господарства, до економічних, соціальних і політичних інститутів. Все більше коштів витрачається на розвиток людського потенціалу і соціальної інфраструктури на рівні окремих суб'єктів економіки, регіонів, всього суспільства. Інвестиції в соціальну сферу, і перш за все вкладення в людський капітал, збільшуються швидше, ніж капіталовкладення в матеріально-речові елементи національного багатства.
Посилення соціальної орієнтації виробництва проявляється в різних формах гуманізації праці, у зміні статусу трудящих

на підприємствах, в активізації їх участі в акціонерному капіталі та управлінні. Воно виражається в тенденції до розмивання класових відмінностей, у пом'якшенні соціальної диференціації, в русі до балансу економічних і соціальних чинників розвитку, соціального партнерства, до перерозподілу доходів на користь найбільш вразливих груп населення на тлі загального підвищення їх рівня.
У 1970-1990 рр.. реальні доходи на душу населення зросли в розвинених країнах Заходу і Японії в 1,5-2 рази. Не менш 60% загальної суми доходів їх громадян припадає на заробітну плату, а доходи найбільш багатих 10% населення перевищують доходи 10% найбідніших не більше ніж в 6-7 разів.
Соціальна переорієнтація економіки і суспільства нерозривно пов'язана з зміцненням «соціально-трансфертної» ролі держави в розвинених країнах. Витрати на соціальні потреби в цих державах ростуть як в абсолютному, так і у відносному вираженні, хоча темпи цього зростання за останнє десятиліття у зв'язку з переходом від Кейнса-анской економічної політики до консервативної дещо знизилися.
В даний час в розвинених країнах на соціальні потреби державою витрачається 20-30% ВНП. У США в 1989 р. витрати на суспільні послуги (освіта, охорона здоров'я, житлове будівництво) становили 6% ВНП, соціальні трансферти - 11,9%, в Японії в 1990 р. ці показники були рівні відповідно 10,8 і 7,8% , у Німеччині - 10,9 і 18,5% (1989 р.), в Англії - 12,2 і 13,4% ВНП.
У нашій країні тенденція соціальної спрямованості економіки набула вкрай суперечливий, драматичний характер, а з певного моменту перетворилася на свою протилежність. Зростання реальних доходів населення, що відбувався в Радянському Союзі протягом усього післявоєнного періоду, до початку 80-х років фактично зупинився, а в 1992 р. відбулося їх обвальне зниження. Розрив у рівні оплати праці і реальних доходів населення Росії і розвинених країн Заходу залишається досить значним.
У I кварталі 1994 середня заробітна плата в народному господарстві Росії була нижче, ніж у США (за офіційним курсом рубля) майже в 17 разів, а з урахуванням реальної купівельної спроможності валют - в 6, 3 рази. Відбулася глибока диференціація размеррв середньодушових доходів. Розрив у доходах між 10% найбагатших і 10% найбідніших верств населення в Росії зріс з 4,5 рази в 1991 р. до 13,5 рази в грудні 1995 р. Цьому сприяв той факт, що частка заробітної плати у сукупних грошових доходах населення знизилася
з 75% у 1991 р. до 45% у 1995 р., а частка доходів від власності, підприємницької діяльності! фінансово-кредитних операцій 'зросла за цей же час з 4,3 до 38,5%.
| ^ Різноманітність форм власності та економічних укладів, еволюція економічних відносин та інститутів. Трансформація світової економіки зумовила еволюцію відносин власності і типів господарювання в напрямку різноманітності і множинності їх форм. У процесі руху і взаємодії інтересів - приватних, групових, корпоративних і громадських - в неоднакових соціально-економічних і організаційно-технологічних умовах формуються різні типи змішаних, багатоукладних економічних систем. Кожна форма власності, заснований на ній тип господарювання, сектор економіки займають свою нішу в задоволенні потреб відповідно до критеріїв економічної та соціальної ефективності.
Еволюція приватної власності, складовою каркас класичного ринкового господарства, виразилася в посиленні її корпоратизуються-ції і інституалізації, перетворенні на різні форми асоційованої власності, насамперед в акціонерну. Розширюється практика перехресного володіння акціями, на цій основі створюються фінансово-промислові групи, галузеві та регіональні мережі співпраці. Частка інституційних інвесторів, таких, як банки, в загальній масі акціонерного капіталу становить: в Італії - 35%, в Японії - 20%, у Німеччині - 10%; частка страхових і пенсійних фондів у загальному числі власників акцій у Великобританії дорівнює 42%, в США -27%.
Технологічна та організаційна перебудова, диверсифікація виробництва, індивідуалізація споживчого попиту сприяють деконцентрації виробництва, зумовлюють зміну розмірності підприємств. Спостерігається щось на зразок ренесансу дрібного і середнього бізнесу, особливо у сфері послуг. На його частку в промисло-но розвинених країнах, за деякими оцінками, припадає до половини національного продукту і велика частина робочих місць. Органічно вписується в сучасну економіку форма трудової акціонерної власності, зокрема система ESOP. У США в кінці 80-х - початку 90-х років налічувалося 11 тис. подібних компаній, в них було зайнято 12 млн осіб.
Візьмуть гору в 80-90-ті роки тенденція до приватизації призвела до скорочення частки держсектора в економіці всіх розвинених країн.


Проте частка виробленого в держсекторі ВВП залишається значною, особливо в Європі, де вона коливається від 10 (у Німеччині) до 30% (в Австрії).
В умовах акціонування державних підприємств, використання конкурентно-ринкових методів у їх управлінні (в тому числі і в галузях, що відносяться до природних монополій), проведення на державних підприємствах активної соціальної політики державна власність набуває істотно нові риси . На її базі розвиваються змішані форми державно-приватного і державно-колективного підприємництва.
Різноманіття форм власності і типів господарювання, їх рухливість і гнучкість надають сучасній економіці поліфонічний характер, що надзвичайно важливо на сучасному етапі НТР.
У процесі трансформації відбувається ускладнення економічного регулювання на основі поєднання конкурентно-ринкової, корпоративної та державної його форм. Властивий ринковому господарству механізм саморегулювання дозволяє, хоча часом і не без втрат, пристосовуватися до безперервно мінливих внутрішніх і зовнішніх умов розвитку.
Система ринкових інститутів доповнюється різними формами корпоративного регулювання, заснованими головним чином на поєднанні ієрархічних принципів управління із створенням гнучких і автономних осередків, на розробці довгострокової стратегії в області виробництва і маркетингу.
Економічні функції держави стають більш складними, змінюються методи і форми державного регулювання. Держава в нових умовах покликане забезпечити сприятливу економічну, правову та соціально-політичне середовище для розвитку сучасного ринкового господарства.
Там, де дія ринкових механізмів виявляється не ефективним або не відповідає інтересам суспільства зберігається пряме державне регулювання. Це необхідно для досягнення пріоритетних цілей соціально-економічного розвитку, проведення чітко сформульованої економічної політики в науково-технічній, структурній, екологічної, соціальної та інших областях.
  У всіх розвинених країнах спостерігається зростання перерозподіляється державою частини національного продукту. З 1950 по 1993 рр.. частка державних витрат (центральних і місцевих) у ВНП зросла в США з 20 до 38%, в Японії - з 20 до 35%, у ФРН і Англії - з 36 до 50%, у Франції - з 31 до 54%.
  У радянській економіці назріла потреба в переході до різноманітних форм власності та більш гнучким ринкових методів господарювання довгий час штучно обмежувалася. Лише в середині 80-х років були зроблені перші спроби перегляду уявлень про виняткову ефективності державної власності, почалося практичне рух до різноманітності форм власності і господарювання.
  Ф-Посилення інтеграційних процесів. Важливою складовою частиною трансформації сучасної економіки є посилення міжнародних інтеграційних процесів. У результаті все більше число країн і регіонів світу з різним ступенем інтенсивності втягується в загальне русло цивілізаційного розвитку.
  Тенденції регіональної інтеграції найбільш різко проявилися в Західній Європі, але стають все помітніше і на інших континентах. Створюються регіональні мережі та системи економічного співробітництва, полягають міждержавні економічні угоди і союзи. Необхідність глобальної інтеграції визначається подальшим поглибленням міжнародного поділу праці, потребою у створенні світової економічної інфраструктури, в уніфікації транспорту та зв'язку, метеорологічної та екологічної служб, технологічних стандартів і т.д.
  Новий ступінь інтернаціоналізації світового господарства пов'язана з перетворенням багатонаціональних господарюючих суб'єктів - транснаціональних корпорацій в один з основних агентів розвитку, зі зростанням їхньої ролі в поширенні науково-технічних досягнень, стандартизації методів виробництва та управління, з лібералізацією торгівлі та відкриттям національних економік зовнішнього світу. Процеси інтеграції проявляються в рамках міжнародних (МВФ, Світовий банк) і регіональних (ЄБРР тощо) фінансових організацій.
  Своєрідне переломлення ці процеси знайшли в радянській економіці. Інтеграція здійснювалася лише в рамках РЕВ з усіма притаманними йому обмеженнями. Водночас товаровиробники були відгороджені від можливих партнерів і конкуренції на світовому ринку державною монополією зовнішньої торгівлі.
  Замість плавного входження економіки країни в систему світогосподарських зв'язків з початку 1992 р., з одного боку, були фактично перервані економічні відносини з країнами колишнього РЕВ і порушені зв'язки Росії з ближнім зарубіжжям, а з іншого - економіка Росії виявилася відкритою і беззахисною перед обличчям світового ринку .
  Таким чином, глибока криза, яку переживає нині Росія, є результат того, що розвиток економіки в рамках командної системи прийшло в серйозне протиріччя з світовими тенденціями, породженими науково-технічною революцією і відбивають цивілізаційний зсув в історії людства. Це криза технологічної основи та структури економіки, системи економічних відносин та інститутів, механізмів регулювання економічних, екологічних і соціальних процесів. Його гострота зумовлена, з одного боку, тривалою затримкою назрілих перетворень, а з іншого - неадекватністю шоково-руйнівних заходів, що застосовуються з 1992 р., умовам країни і стоять перед нею проблем.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "1. Поворот до нової цивілізації"
  1.  6. Особливості господарської еволюції Стародавньої Індії
      цивілізацій і древніх держав, що виникли на планеті, особливе місце займає індійська цивілізація, що зробила величезний вплив на розвиток економіки і культури всієї Південно-Східної
  2.  № 13. Особливості річкових цивілізацій
      нової економіки більшості східних цивілізацій стало наявність потужних іригаційних (зрошувальних) систем, які робили можливим ведення господарства на родючих грунтах річкових долин в умовах посушливого клімату. Їх називали «річковими цивілізаціями» тому, що річки були для них гарантією життєвого
  3.  Додаткова література
      цивілізація, економіка і капіталізм XV-XVIII ст.: У 3 т. - М., 1987-1992. Гуревич А.Я. Середньовічний купець / / Одіссей. - М., 1990. С. 97 - 131. Ле Гофф Ж. Цивілізація середньовічного Заходу. - М.,
  4.  № 1. Основні риси «неолітичної революції».
      цивілізації. Перехід людства від первісної епохи до цивілізації називається неолітичної
  5.  Глава 11. Нестабільність макроекономічного розвитку
      поворот вниз за строго певне число місяців до того, як такий же поворот випробує вся економіка. Подібний "ведучий індикатор" був би неоціненним засобом передбачення; однак знайти такий досконалий інструмент не вдається. Пол Самуельсон Закономірним результатом суспільного розвитку є не тільки стійкий, стабільний стан економіки, а й нестабільний стан. Порушення
  6.  № 4. Особливості економічного розвитку Месопотамії та Індії в давнину
      цивілізації відноситься Месопотамія, де проживали шумери. Жителі Шумеру вирощували пшеницю, ячмінь, овочі, фініки, будували будинки з цегли. Земля була родючою, але країна страждала від нестачі дощів. Вже тоді населення навчилося будувати зрошувальні канали. Вони займалися зовнішньою торгівлею: торгували продуктами, тканинами, обмінюючи їх на залізо, каміння, дерево. Шумери мали свою писемність -
  7.  Підрозділ II.2. Форми нової вартості
      нової вартості. У цьому підрозділі II.2 з'ясовується зв'язок всякого доходу з видом господарської діяльності та формами нової вартості. Цей зв'язок коротко і схематично вказана у таблиці:
  8.  Нічого не робиться відразу
      поворот танкера водотоннажністю 50 тис. тонн у відкритому морі, зміна напрямку розвитку економіки США потребують багато часу. Для того щоб розраховувати сьогоднішню форму, знадобилося 20 років. Ще 5-10 років потрібно для того, щоб почати виходити з цієї ситуації. Але можна з упевненістю сказати: нічого не станеться, якщо ми не почнемо діяти. А починати треба зараз, поки що не
  9.  1.3. Проблеми періодизації історії економіки
      нової постіндустріальної цивілізації, а й усього постіндустріального суперциклу (до середини 30 ст.). Складовою частиною цивілізаційних циклів є цикли Кондратьєва. Встановлено, що вони в рудиментарній формі зародилися в Китаї на рубежі I і II тис. н. е.. і по Великому шовковому шляху перемістилися до Європи в 11-12 ст. Спочатку механізм поширення цих циклів був пов'язаний з
  10.  Глава 11. РЕСУРСИ КОНКУРЕНЦІЇ: ПРОГНОЗ експансія
      цивілізацій. Боротьба між ними ведеться в основному економічними інструментами і оцінюється на базі переважно економічних ресурсів і результатів, однак вона спрямована на досягнення не економічних цілей, а на розширення власного впливу, на максимальне поширення. Боротьба ведеться, таким чином, не за гроші і капітали, як такі, але за людей, здатних впливати на інших
  11.  1.3. Проблеми періодизації історії економіки
      нової постіндустріальної цивілізації, а й усього постінд-стріального суперциклу (до середини 30 ст.). Складовою частиною цивілізаційних циклів є цикли Конд-ратьева. Встановлено, що вони в рудиментарній формі зародилися в Китаї на рубежі I і II тис. н.е. і по Великому шовковому шляху перемістити-тились до Європи в 11-12 ст. Спочатку механізм поширення цих циклів був пов'язаний з
  12.  Підрозділ 11.1. Виробництво нової вартості
      нової підвищення ефективності виробництва і досягнення бізнесом високого рівня виробництва нової (доданої) вартості. У цьому підрозділі розглядаються сутність і механізм процесу створення нової вартості, а також способи її безперервного
  13.  Основні терміни і поняття
      поворот вниз за строго певне число місяців до того, як такий же поворот випробує вся економіка), можуть надати деяку допомогу у завчасному визначенні моментів повороту, а також у підтвердженні того факту, що ці моменти вже настали. І все ж провісники не можуть покладатися на одні лише подібні індикатори з тієї причини, що в такі періоди, як в 1952 р., вони давали неправдиві