Головна
ГоловнаЕкономікаЕкономіка країн → 
« Попередня Наступна »
В.Е.Рибалкін. Міжнародні економічні відносини., 1997 - перейти до змісту підручника

2. ПОКАЗНИК, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЄ РОЛЬ ЗОВНІШНЬО-ЕКОНОМІЧНОГО ЧИННИКА


Як доведено, МЕВ, зовнішня торгівля потрібні будь-якій країні. Але як більш-менш точно оцінити їх значення для національної економіки, кількісно визначити роль зовнішнього чинника у народному господарстві? У статистиці, в тому числі міжнародної, для цього використовується відносний показник зіставлення обсягу зовнішньої торгівлі країни з її внутрішнім виробництвом: обсяг зовнішньої торгівлі / обсяг внутрішнього виробництва. Порівняння відповідних даних в порівнянних вартісних величи-нах (єдиній валюті) дозволяє судити про значення зовнішньоекономічного фактора для національного господарства, його динаміці за певний період. Зрозуміло, що у малих країн (ресурсів менше, різноманітність природних умов обмежена), такий показник вище - багато що ввозиться з-за кордону в обмін на експорт, у великих нижче-різноманітнішою і значніше власне виробництво. Так, на початку 90-х рр.. в Бельгії, наприклад, зазначена величина досягала 190%, Швейцарії та Угорщини - 160%, Болгарії -110% і т. д. У розвинених середніх за розмірами країнах Європи: ФРН, Франції, Великобританії - 50-70%; великих країнах світу: США, Індії, Бразилії, Канаді, Китаї - 20-30% і т. п. У колишньому СРСР у 50-60-х рр.. цей показник становив 4-6%, в 1985-1987рр. він досяг 14%. Останнім часом в Росії він близький до 22-25%, а за даними за 1995р. перевищив 30% (хоча це пов'язано з істотним падінням обсягів внутрішнього виробництва в 1991-1996рр.). На сьогодні розрахунок даного показника простий - обсяг зовнішньої торгівлі (у доларах) за відповідний період відноситься до величини ВВП, також перерахованої з внутрішніх цін у долари. Всі ці дані є в офіційній статистиці, що публікується, зокрема, в Росії Держкомстатом. Характерна риса сучасного господарського розвитку - підвищення ролі зовнішньоекономічного чинника для всіх країн: за останні 30 років зазначений показник для більшості країн майже подвоївся. За оцінкою фахівців, в першому десятилітті майбутнього століття ставлення зовнішньоторговельного обороту до внутрішнього виробництва великих країн, включаючи Росію, досягне 35-40%. А адже це означає, що кожен п'ятий-шостий товар, придбаний населенням, підприємствами і фірмами країни буде імпортним. Разом з тим, необхідно відзначити, що даний показник не дає уявлення про вплив усієї сукупності МЕВ на національне господарство, адже він враховує тільки зовнішню торгівлю. Не випадково експертами міжнародних економічних організацій та іншими фахівцями зараз ведеться робота з його доповнення. Зокрема, мається на увазі доповнити чисельник даного індикатора розмірами іноземних інвестицій та обсягами національного виробництва, здійснюваного з використанням іноземних ліцензій і ноу-хау. Зрозуміло, що тим самим оцінка ролі зовнішнього фактора буде уточнена і кілька, а подекуди і суттєво, збільшиться. Розвиненість зовнішньої торгівлі, її значення для економіки в цілому, окремих галузей і регіонів оцінюються і за допомогою ряду інших показників, прийнятих у міжнародній статистиці і дослідженнях. Це, зокрема, величина зовнішньоторговельного обороту (і окремо експорту та імпорту) на душу населення. У середньому в світі в 1995 р. він був близький до 400 дол. , В США - 4800, ФРН -11000, Японії - 10 200, Франції - 8700, Англії - 7200 і т. п. У Росії ж в тому ж році обсяг зовнішньої торгівлі на кожного жителя був 900 дол. , З них по експорту - 520, а з імпорту 380 дол. Російські показники майже на порядок нижче, ніж у зазначених вище країнах. Гідність цього індикатора в тому, що він може бути розрахований по окремих регіонах країни, галузям економіки і навіть по конкретних підприємствах і видах продукції. Це дає можливість врахувати і співставити участь районів, фірм, галузей у зовнішньоекономічних зв'язках, виявити резерви та перспективи. Останнє відноситься і до зовнішньоторговельної діяльності, скажімо, суб'єктів Російської Федерації-країв, областей, республік. Наприклад, в такому промислово розвиненому регіоні, як Свердловська область, включаючи Єкатеринбург, відповідний показник, розрахований за орієнтовними даними статистики за 1995р., Становив близько 710 дол. (У тому числі 395 - з експорту та 315 - з імпорту), тобто був приблизно на 30% нижче, ніж у середньому по Росії. Прийнято говорити з цього приводу: резерви є й великі. Хоча слід враховувати, що це кількісні показники, за якими необхідно бачити якісну сторону: чи можна домогтися значно більшого при даній структурі зовнішньої торгівлі (частка товарів та основних товарних груп у зовнішньоторговельному обороті), коли, зокрема, в експорті панують сировину та енергоносії? Звичайно, останнє пов'язане і зі структурою економіки країни в цілому та окремих її регіонів.
Відповідь на поставлене питання однозначно негативний: можливості сталого, довгострокового зростання обсягів російської зовнішньої торгівлі досить чітко обмежені невідтворюваних ресурсів природної сировини та енергоносіїв, на які припадає 4/5 експорту Росії. Це, в свою чергу, лімітують суми валютних коштів, які можуть використовуватися на закупівлі по імпорту. Таке ж становище і у багатьох інших країн, де в експорті переважає продукція природного походження. Досягнення великих обсягів зовнішньоторговельного обороту, розширення його номенклатури - не одноразовий захід, а результат послідовної довгострокової економічної стратегії, що вимагає великих вкладень. Але орієнтація на крупно-масштабний міжнародний обмін безпрограшна, т. к. прозволяет розширювати набір і збільшувати кількість різноманітних споживчих благ, що надаються населенню і використовуваних у національній економіці. Одночасно створюються можливості для відчутного заощадження ресурсів (матеріальних, трудових, інвестиційних, фінансових, інтелектуальних). В умовах ринкової економіки розширена товарна і географічна диверсифікація зовнішньоекономічних зв'язків містить і позитивний стимул посилення конкуренції, а значить, і вплив на економічні та якісні показники товарів і послуг, формування повноцінного споживчого попиту. Подібний же показник застосуємо і для оцінки ролі міжнародного руху капіталів для країн в цілому, окремих регіонів і галузей. Середньодушовий показник руху прямих інвестицій становив у 1995р. близько 120 дол. з приблизно однаковим розподілом на приплив (59,7) і відтік (60,3), який був трошки більше. При цьому на п'ять найбільших промислових країн (США, Німеччина, Японія, Великобританія і Франція) припадало понад 2/3 від всієї суми приросту притоку прямих іноземних інвестицій, або майже 400 дол. на душу населення цих країн, тоді як у Росії він був менше 10 дол. на людину. Неважко зробити висновок, що в першому випадку переважна частина прямих вкладень за кордону припадала на обробні галузі, сучасні виробництва в радіоелектроніці, засобах зв'язку, комп'ютерній техніці.
А в Росії переважна частка прямих іноземних інвестицій у промисловість припадала на галузі паливно-енергетичного комплексу / 2 /. Таким чином, і тут для оцінки якості та ефективності МЕВ крім загальних кількісних даних потрібні відомості про географічну і галузевій структурі інвестицій ззовні. Поєднання внутрішнього і зовнішнього чинників економічного зростання, роль зовнішньої торгівлі для окремих галузей в масштабах національного господарства, регіонів, підприємств і фірм від фірм, а також у розрізі товарних груп, видів товарів і послуг відображаються у показниках експортної та імпортної квоти / З /. Експортна квота (Екв) - співвідношення обсягів експорту і внутрішнього виробництва (в натурі або порівнянної вартості). Досить висока експортна квота - сприятливий індикатор насиченості національної економіки відповідної продукцією, конкурентоспроможності вітчизняних товарів на міжнародному ринку. Тим більше, якщо це відноситься до готових виробів, продукції високого ступеня обробки, високотехнологічним послугам. У розвинених індустріальних країнах експортна квота по продукції машинобудування, електротехнічна, радіоелектронної, автомобільної, авіакосмічній та інших галузей обробної промисловості досягає в середньому 25-40%. Вельми висока експортна квота по деяких галузях промисловості і товарам в Росії: за сирої нафти - 25-30%, природному газу - 18-20, лесоматериалам -10-15%. Але в даному випадку ці індикатори більше говорять про недоліки нашої економіки - адже це невідтворювані ресурси, притому сировину і паливо найнижчою ступеня обробки. Орієнтуватися на тісну входження у світову економіку при такій структурі експорту навряд чи перспективно.
Завдання полягає в тому, щоб послідовно збільшувати експортну квоту обробних виробництв, що використовують сучасну технологію. Такі можливості є у підприємств, що роблять озброєння, авіакосмічна техніку. Про включення в міжнародний обмін, ролі останнього в задоволенні різноманітних потреб населення, насиченні ринку свідчить статистичний показник - імпортна квота (ІКВ), тобто співвідношення обсягу імпорту та внутрішніх ресурсів (сума внутрішнього виробництва та імпорту) в натуральному або порівнянному вартісному вираженні: ІКВ=І / Вн.
Пр + І. У будь-якій країні чимало таких товарів, які повністю закуповуються по імпорту (у Росії, наприклад, кава, ананаси, банани і т. п.) і ще більше таких, які доповнюють вітчизняне виробництво, деякі дуже суттєво. Сьогодні майже у всіх країнах населення практично відчуває значення імпорту - багато придбані їм товари ввезено з інших країн. Наприклад, в Бельгії кожні чотири з п'яти банок пива, що продаються в магазині - імпортні. І в Росії сьогодні подібна ситуація, перш за все по споживчим товарам, продовольчим і промисло-ним, але значною мірою і по машинах і устаткуванню. На ці дві товарні групи припадає переважна (майже 4/5) частину імпорту країни, який становив у 1995р. майже 11,5% по відношенню до ВВП. Стосовно до Росії можна констатувати, що даний індикатор свідчить про очевидні позитивні моменти, властивих і для інших країн: розширення асортименту, збільшення кількості пропонованих товарів і послуг, великі можливості вибору у споживачів, стимулюючий вплив конкуренції. Але є і негативи - скорочення вітчизняного виробництва через його стартовою неконкурентоспроможності, вплив непомірного збільшення імпорту на динаміку цін. Нарешті, на певному етапі виникає суттєва і невиправдана залежність окремих секторів ринку, економіки в цілому від імпорту, різке скорочення і припинення якого за виняткових обставин може привести до катастрофічних наслідків. Для великих країн така ситуація навряд чи допустима. Не можна не враховувати і відомі межі росту імпорту, визначаються валютними надходженнями від експорту та неможливість безмежного зростання зовнішньої заборгованості. Для Росії це до того ж означало б при нинішній структурі зовнішньої торгівлі непропорційне збільшення вивозу ресурсних товарів. Такий аспект слід враховувати і в зовнішньоторговельній політиці схожих країн. Подібно зовнішньоторговельним, розраховуються показники квот припливу і відтоку іноземних інвестицій: в цілому, по галузях і регіонах; видам - прямі, портфельні; формам - державні, приватні, міжнародні. Це дозволяє оцінити їх роль і місце в зіставленні з вітчизняними капіталовкладеннями. Нарешті, більшість з розглянутих показників можуть застосовуватися для вивчення та оцінки міжнародної міграції трудових ресурсів як сумарні, удільні, часткові. Обгрунтована їх дифференция: в цілому по країні, регіонах, галузям, з урахуванням професій, віків, кваліфікації мігруючої робочої сили. Сле-дует спеціально зупинитися на показниках частки імпортної продукції у внутрішньому товарообігу, зокрема, за споживчими товарам. Облік його має велике еконо-мічного і соціальне значення, повинен братися до уваги з позицій забезпечення незалежності та недопущення зовнішнього економічного і політичного тиску. Так, за оцінками друку, в 1994-1995рр. на імпорт припадало близько 1/3 обсягу товарообігу споживчих товарів у Росії, а у великих містах ця частка досягала 50-60%. Для такої країни вказане значення цього показника несприятливо. Воно відображає різке скорочення вітчизняного виробництва, необгрунтоване повінь ринку не завжди доброякісними товарами несолідних постачальників, і може бути в перспективі вкрай небезпечним. Систематичний облік названих індикаторів і в першу чергу по зовнішній торгівлі, іноземних інвестицій в цілому по основних галузях, регіонах і групам продукції дозволяє орієнтуватися на кращу збалансованість зовн-неекономічного обміну, забезпечення великих його вигод, поліпшення соціально-економічного клімату, зовнішньоекономічної діяльності та господарського розвитку в цілому. Тим самим будуть створюватися кращі умови для активної участі країни в світогосподарських зв'язках на перспективу. Це, природно, не може не вплинути на всю систему МЕВ в цілому.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " 2. показники, що характеризують РОЛЬ зовнішньо-економічної ЧИННИКА "
  1. 6. Монопольні ціни
    показником однаковості вироби. Немає необхідності обговорювати питання, чи всі краватки можна назвати екземплярами одного виробу, або їх слід розрізняти по тканині, кольором і моделі. Академічне розмежування різних виробів марно. Має значення тільки те, як покупці реагують на підвищення цін. Теорії монопольних цін немає чого називати кожного виробника краваток монополістом на
  2. Економічне зростання
    показником, що характеризує довгостроковий період, а отже, йдеться про збільшення потенційного ВВП (тобто ВВП при повній зайнятості ресурсів), про зростання виробничих можливостей економіки; 3) реального ВВП (а не номінального, зростання якого може відбуватися за рахунок зростання рівня цін, причому навіть при скороченні реального обсягу виробництва). Тому важливим показником економічного
  3. 4. Сучасні моделі економічного зростання
      показником, який у різних підручниках і монографіях має різні назви: «показник технічних змін», «зміна в ефективності виробництва», «індекс ефективності» і навіть «міра нашого невідання». Останній вираз нерідко визначається як «залишок Абрамовітца» на ім'я американського економіста М. Абрамовітца, що досліджував цей тип виробничої функції в середині 1950-х
  4. Глосарій
      показників в єдиний загальний показник. Наприклад, зведення цін (їх динаміки) окремих товарів у показник загального рівня цін (індекс цін) Адміністративно-командна система (централізована планова, комуністична) - економічна система, що панувала раніше в СРСР, країнах Східної та Центральної Європи і ряді азіатських держав. Її відмітні особливості - «громадська» (в реалії
  5. 9.3. Основні тенденції розвитку світової економіки в 50-70-і рр..
      показниками він поступався "Великої депресії". Особливості світової економічної кризи 1973-1975 рр.. У США: * згортання виробництва на тлі зростання цін і неконтрольованих мій інфляції; * зростання безробіття; * переплетення циклічного кризи з сировинним, структурним і фінансовим. Криза оголила залежність США від імпорту та зовнішньоторговельної економічної кон'юнктури в цілому. За роки кризи
  6. 9.4. Сучасний етап розвитку світового господарства
      показнику за весь післявоєнний період (1,9%). Відчутнішою стала тенденція до зростання матеріальної нерівності в американському суспільстві. Від скорочення податків виграли головним чином перебуваючи-тільні верстви населення, в той час як від згортання низки соціальних програм в першу чергу постраждали малозабезпечені сім'ї. Основні цілі внутрішньої політики Р. Рейгана - скорочення сфе-ри
  7. § 2. Предмет економічної теорії та його відмінність від предмета економіці і політичній економії
      показниками, як фондоозброєність, енергоозброєність праці, ефективність використання засобів і предметів праці, коефіцієнт змінності техніки, ступінь зносу засобів виробництва, значну увагу приділяє визначенню форм господарювання тощо Отже, предметом економічної теорії є не тільки виробничі відносини між людьми як елемент економічної системи,
  8. § 29. Соціально-економічний зміст капіталу
      показник характеризує зростання лише змінної частини капіталу. Їм, як зазначалося, вимірюється і багатство суспільства. Якщо постійний капітал розглядати тільки з точки зору матеріально-речового змісту, то він постає у формі основних фондів. У політичній економії соціалізму в поняття «фонди» вкладався сенс, протилежний за соціально-економічним змістом категорії
  9. § 32. Сутність товару робоча сила і її вартість
      показник норми додаткової вартості розраховувати так: {foto28} Ставлення додаткової вартості до необхідного продукту визначалося по-різному, тому його величина коливалася від 70 до 1 000%. Найбільшою помилкою було те, що він обчислювався без обліку соціальних витрат держави і корпорацій на відтворення робочої сили. Якщо взяти до уваги ці аспекти, то норма додаткової вартості
  10. § 35. Основні форми і методи управління підприємством
      показника продуктивності праці, або навіть відмовитися від нього в окремих галузях промисловості, так як зростання продуктивності праці одного працівника (або на одній ділянці) незалежно від продуктивності праці інших працівників, всього колективу стає причиною збільшення внутрішньовиробничих запасів, обсягів незакінченого будівництва, погіршення якості продукції, стримування
© 2014-2020  epi.cc.ua