Головна
ГоловнаЕкономікаЕкономіка країн → 
« Попередня Наступна »
Падалкіна Л.С.. Світова економіка, 2007 - перейти до змісту підручника

1.3. Економічний потенціал світового гос-подарства і його структура


Рівень розвитку світової економіки є не тільки результатом її економічно-го зростання, а й основою її подальшої динаміки. Базовими умовами функціонування світового господарства, як і окремих національних господарств, завжди є витрати речових та особистих факторів виробництва. Аналіз розвитку світової економіки в останні десятиліття показує, що 1% зростання витрат праці забезпечував приріст продукції всього на 0,7%, тоді як відповідне зростання речових факторів збільшував такий приріст на 3%.
Настільки значна різниця впливу праці і капіталу викликає відому недооцінку ролі природних ресурсів у господарському розвитку тих чи інших держав. При цьому зазвичай посилаються на досвід економічної динаміки країн, практично не мають власних корисних природних ресурсів (Японія, Південна Корея, Сінгапур, Швейцарія та ін.) Звичайно, можна навести і факти іншого порядку. Деякі країни (Кувейт, Саудівська Аравія та ін.) досягли великих успіхів за деякими економічними показниками (наприклад, за середнім доходом на душу населення), однак за рівнем індустріального розвитку їм ще далеко до передових країн світу.
Наведені приклади економічного розвитку залежно від ступеня забезпечення природними ресурсами підтверджують, що подібні успіхи в обох випадках можливі лише в рамках світового господарства і завдяки МРТ. Природні ресурси - першоджерело, відправна база економіки всіх країн на всіх щаблях їх розвитку.
Природничі ресурси бувають двох видів: відновлювані та невідновлювані. Відновлювані ресурси можуть використовуватися періодично і в обсязі, що не виснажують їх наявності для майбутнього споживання. До відновлюваних природних ресурсів належать земля, моря, річки, сонячне тепло і т. д. Ліси, дикі тварини і рибні запаси також можуть бути при-мером відновлюваних ресурсів. Якщо лісорозробки, лов риби ведуться помірно і раціо-нально, то природа сама подбає про їх відтворенні. До невідновлюваних ресурсів належать ті, які використовуються один раз і не відтворюються самою природою. До таких ре-сурсів відносяться вугілля, нафта, газ та ін
Природничі ресурси мають два важливих економічних виміру - величину запасу і потоки. Величина запасу кожного ресурсу визначається самою природою і інтенсивністю попереднього використання. Потоки природних ресурсів залежать від рівня їх щорічного споживання. Потреби людини визначають такі потоки, і залежно від них запаси природних ресурсів можуть споживатися швидко, повільно або не використовуватися зовсім.
За останні три-чотири десятиліття масштаби споживання природних ресурсів ко-лоссально виросли. З усієї маси видобутих у XX в. корисних копалин 3/4 припадає на період після 1960 р. На індустріально розвинені країни при цьому падає половина видобутку мінеральної сировини і 90% його використання. За цей же період населення Землі зросло з 2,5 до майже 6 млрд. чоловік, а до 2010 р., за оцінками фахівців, очікується збільшення до 10 млрд. чоловік. І якщо 6 млрд. людина з відповідним обсягом виробництва роблять значний тиск на ресурси та екологічну ситуацію, то при 10 млрд. населення реальні повне виснаження ресурсів та екологічний крах.
Вже сьогодні видно тимчасові горизонти кінцевого виснаження життєво важливих енергетичних ресурсів. Так, виходячи з існуючих рівнів споживання, технологій і витрат, запасів нафти вистачить на 60, газу - на 50, вугілля - на 106 років. При більш високих технологіях видобутку і витратах цей горизонт можна відсунути: з нафти - на 200 років, по вугіллю - на 600 років. В основу таких оцінок покладено сучасні норми споживання на душу населення кількох передових країн, які в 15-30 разів перевищують середній показник душового споживання населення всієї планети.
У найближчі 20-25 років подушне споживання енергоносіїв іншим населенням планети досягне нинішнього рівня передових країн. Зростання попиту на енергоресурси та інші копалини за останні 20 років випереджав темпи відкриття нових запасів, що, власне, і про-воцірует напруженість навколо енергоносіїв, ресурсів і продовольства.
Щоб врятувати становище, песимістично налаштовані економісти пропонують вийти на нульовий економічне зростання, скоротивши на 75% видобуток мінеральних ресурсів, на 50% - інвестиції та на 30% - народжуваність. Однак більшість вчених вважають, що укладення про абсолютні межах економічного зростання, побудовані на пропозиціях про незмінній технології і фіксованих ресурсах, не заслуговують довіри, хоча і акцентують увагу на вельми важливій проблемі виживання цивілізації.
Технологія не топчеться на місці, і людство не тільки постійно шукає і знаходить способи економічного споживання дефіцитних ресурсів, а й створює матеріали - субститути для всіх ресурсів, які стали гостродефіцитними. Так, кам'яне вугілля використовується замість деревного в процесі виробництва заліза і сталі, синтетичний каучук витіснив природний, а штучні та пластмасові вироби замінили дерево і залізо. Розумно припустити, що рано чи пізно будуть знайдені нові енергоносії, які витіснять нафту, а потенційні можливості ядерної, сонячної енергії, енергії припливів і відливів Світового океану зараз навіть важко передбачити. Крім значних енергетичних запасів біомаси, Світовий океан містить в собі практично всі елементи таблиці Менделєєва.
За останні 20-25 років спостерігається значний прогрес у використанні природ-них ресурсів. Світова економіка утилізації сировини перейшла з екстенсивного шляху розвитку на інтенсивний. Якщо в 60-70-х рр.. XX в. річний приріст споживання ресурсів у світі становив 3-8%, то вже в 80-і рр.. він впав до 0-2%. Залежність прогресу світового господарства від виробництва сировини різко знизилася. Значно зменшилася ресурсомісткість виробництва. Споживання сировини на одиницю промислової продукції зменшилася: по металу - на 31,3%, по вугіллю - на 15%, по газу - на 22%. За цей час на 25-30% знизилося споживання нафти та електроенергії. Великому пресингу з боку зростаючого населення і промисловості, що розвивається в умовах технологічних революцій піддаються й інші природні ресурси - лісові, водні, земельні, а також ресурси Світового океану.
Практика останніх років показала, що капіталовкладення в раціональне використання енергії та сировини гарантують більшу віддачу в порівнянні з вкладеннями їх у додатковий виробництво. Тільки в рамках світового господарства і МРТ можливі раціональні рішення гострих ресурсів та екологічних проблем планети. Вплив чисельності населення і трудових ресурсів на зростання обсягу виробництва неоднозначно. З одного боку, зростання населення сприяє економічному розвитку, оскільки означає зростання попиту на всі товари і послуги. Зростаюче населення забезпечує потреби в робочій силі для виробництва більшої кількості продукції, потрібної для задоволення зростаючого попиту. З іншого боку, надлишок населення, як і його недолік, гальмує економічне зростання за рахунок зменшення частки активного населення в загальній його кількості і зниження виробництва ВВП на душу населення.

У другій половині XX століття населення в країнах, що розвиваються збільшувалося в середньому на 2-4,5% на рік, тобто такими темпами, які подвоюють число жителів кожні 30 років. Населення в розвинених країнах за той же період, навпаки, зростало в середньому менш ніж на 1% на рік.
В останні роки майже всі країни, що розвиваються здійснили так званий демо-графічний перехід від швидкого зростання населення до його уповільнення, а в окремих випадках - навіть до скорочення. Хоча економічний розвиток стимулює зростання населення, інші причини - втрата високих заробітків, збільшення витрат на освіту і т. д. - діють у протилежному напрямку. Тому і в розвинених країнах дітонародження значно впала, а розрив між рівнями народжуваності і смерті різко скоротився. Зростання населення істотно сповільнилося або залишався стабільним.
Швидке зростання населення в країнах, що розвиваються, низька частка його активної частини зна-ве уповільнюють, навіть знижують зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення, що й прирікає на невдачу вживаються тут зусилля по економічному розвитку.
Всі спроби країн, що розвиваються самостійно вирішити проблему економічного зростання приречені на провал. Вирішення цього питання можливе лише в рамках світового господарства, в якому кожна країна знайде свою нішу в системі МРТ.
Яку ж чисельність населення з економічної точки зору слід вважати оптимальної і які критерії подібної оптимальності? Абсолютно ясно, що при заданому рівні знань і фіксованих інших факторах виробництва чисельність населення надає впливав-ня на величину випуску продукції на душу населення. Оскільки від чисельності населення за-висить показник душового доходу, оптимальним можна вважати таке його кількість, яка максимізує дохід на душу населення.
При фіксованому рівні технології, кількості землі і капіталу занадто мале населення не забезпечує належного простору ні для максимального ефекту поділу праці, ні для повної реалізації ефекту масштабів виробництва національної промисловості. У міру зростання чисельності населення кожен новий працівник буде додавати більше до загального продукту в порівнянні з попереднім працівником. Граничний внесок, здійснюваний додат-Передачі працівниками в національний дохід, поки росте. Однак у міру збільшення населення всі можливості щодо поліпшення розподілу праці та використання ефекту масштабу виробництва поступово вичерпують себе. Після досягнення відомої точки нові, додаткові працівники будуть додавати все менше і менше до загального обсягу продукту в порівнянні з внеском попереднього покоління. У подібній ситуації граничний продукт від додаткового зростання населення почне падати.
Темпи розвитку світового господарства багато в чому залежать від його структури. Галузева структура сучасного світового господарства складається з промисловості, агропромислового комплексу (АПК), транспорту та сфери послуг. Подібну галузеву структуру має і ВВП. Структури ВВП різних країн відрізняються один від одного. У розвинених країнах все більшої значущості набуває сфера послуг і порівняно невелику - АПК. У країнах становище зворотне, але промисловість - найдинамічніша частина ВВП. Разом з тим питома вага промисловості в структурі передових країн зменшується, а в що розвиваються, як правило, збільшується.
Сільське господарство має винятково важливе значення в житті будь-якого суспільства, оскільки тут виробляється переважна маса продуктів харчування. Це підтверджується і тим фактором, що навіть зараз у даній сфері трудиться майже половина працездатного населення світу. Зрозуміло, середня цифра приховує велику різницю по країнах і континентах. У розви-тих країнах у сільському господарстві зайнято в середньому 7,3%, в СНД - майже 19% працездатного на-селища. У країнах цей показник набагато вищий і становить підчас 60-70%.
Сучасне аграрне виробництво спирається на багатогалузеву виробничу кооперацію, що зв'язує сільське господарство і пов'язані з ним галузі економіки. На ос-нове їх взаємодії виникає агропромисловий комплекс.
Транспорт - головна інфраструктурна галузь світового господарства. У транспортній системі зазвичай виділяють стаціонарну частина (комунікації, постійні пристрої і т.д.) і динамічну (рухомий склад тощо). Остання реалізує громадські та господарські нуж-ди в різного роду зв'язках. Щоб досягти більш високого економічного ефекту, транспорт-ная інфраструктура повинна розвиватися більш швидкими темпами, ніж основне виробництво.
У зв'язку з посиленням НТР у розвинених країнах почав формуватися зовсім новий тип макроекономіки, що отримав назву постіндустріального. Ускладнення структури еконо-міки в цей час виразилося в швидкому зростанні сфери послуг внаслідок утворення нових потреб-ностей, ціннісних орієнтирів суспільства та збільшення його доходів.
У господарстві розвинених країн помітно змінилися пропорції між матеріальним про-изводством і нематеріальної сферою. В останні роки обсяг діяльності сфери послуг виріс настільки, що в багатьох розвинених країнах перевершив масштаби продукції матеріального про-виробництва. Так, частка сфери послуг складає більше 61% ВНП в Канаді, 62% - у Швеції, по 66% - у Данії та США. Проте ефективність праці у сфері послуг поки ще відстає від рівня вироб-дітельності в матеріальному виробництві, що і призводить до випереджаючого рівнем зайнятості в цьому секторі.
Довгий час діяльність сфери послуг орієнтувалася в основному на внутрішній ринок, але потім обсяг послуг у міжнародному обміні став збільшуватися все більш ускоряющі-міся темпами.
За своєю структурою сфера послуг неоднорідна, вона характеризується динамічністю раз-розвитку та ускладненням структури. Як правило, в даному секторі виділяють наступні підрозділ-лення: транспорт (вельми спірне включення), фінансово-кредитну сферу, торгівлю, державного-дарське управління, охорона здоров'я, освіту, культуру, побутове обслуговування населення та ін
При порівнянні внеску окремих галузей сфери послуг у виробництво ВВП перший ме-сто займає фінансово-кредитна сфера, за якою слід торгівля. Порядок розподілу по зайнятості виглядає інакше. Перше місце практично у всіх країнах (крім Японії) займають такі галузі, як охорона здоров'я, освіта, побутове обслуговування. Зовсім по-іншому виглядає зайнятість у цьому секторі країн, що розвиваються. Тут вона складається з ра-бочей сили, витісненої з сільського господарства і не отримала місце в слаборозвиненою про-мисловості. Сфера послуг у цих країнах характеризується незначною продуктивністю і представлена найчастіше дрібної роздрібною торгівлею і наданням особистих послуг.
 Фінансово-кредитна область діяльності займає лідируюче положення в сфері послуг. Вона становить майже половину частки, що вкладається цим сектором в ВНП, і робить значний вплив на динаміку макроекономічного розвитку у всіх регіонах і дер-жави. Фінансово-кредитна діяльність-відносно молода, але стрімко прогрес-рующая форма світових економічних зв'язків. У сучасних умовах зустрічні потоки капи-талів (вивезення та ввезення) ростуть швидше, ніж торгівля товарами.
 Так, в період 1984-1998 рр.. обсяг за-рубіжних інвестицій збільшився більш ніж на 100%, а світова торгівля за цей же період ви-росла на 91%, виробництво - на 27%. Фінансово-кредитні потоки перетворять як галузеву, так і територіальну структуру господарства. 
 За фінансово-кредитними зв'язками за значимістю слід світова торгівля. Під мі-ровой торгівлею розуміється оплачуваний сукупний товарообіг між усіма країнами світу, тобто експорт та імпорт. У другій половині XX в. світова торгівля розвивається дуже висо-кими темпами: за 1950-1998 рр.. світовий торговий оборот виріс майже в 20 разів. 
 Торгівля товарами обробної промисловості, зокрема наукомісткої про-дукції, найбільш інтенсивно розвивається в експорті індустріально розвинених країн (наприклад, частка високотехнологічної продукції тут досягає 40%). Значне зростання торгівлі ма-шинами та обладнанням в основному припадає на торгівлю між промислово розвиненими країнами. Зіставляючи структуру світової торгівлі першої та другої половини XX століття, слід зазначити серйозні зміни. Так, частка продовольства, сировини і палива зменшилася з 2/3 до 1/4 світового товарообігу, а частка продукції обробної промисловості зросла з 1/3 до 3/4 нарешті, більш 1/3 всієї світової торгівлі в середині 90-х рр.. - Це торгівля машинами та обладнанням. 
 Далеко не всі країни (а їх близько двохсот) в однаковій мірі залучені в світове госпо-дарство. З точки зору рівня їх розвиненості та соціально-економічної організації виробництва в складній структурі світового господарства досить чітко проглядаються центр і периферія. 
 Центр складає порівняно невелику групу індустріально розвинених країн (24 держави), на частку яких припадає майже 55% світового ВВП і 71% - світового експорту. Ці країни мають високоефективну і добре організовану економіку, розвиваються по типу «соціального ринкового господарства». Їх економічний механізм, має високу еластичності, дозволяє гнучко адаптуватися в світогосподарчої кон'юнктурі. Вони швидко поза-впроваджуються досягнення науково-технічної думки. 
 У периферію входять головним чином країни, що розвиваються. При всьому їх многообра-зії можна виділити ряд загальних рис: 
 - Багатоукладний характер економіки з переважанням позаринкових відносин і поза-економічних важелів організації господарства; 
 - Низький рівень розвитку продуктивних сил, відсталість промисловості і сіль-ського господарства; 
 - Сировинна спеціалізація. 
 В цілому ці країни займають залежне становище у світовому господарстві. 
 Центр і периферія - два полюси єдиного світового господарства. Вони не відокремлені, а, навпаки, тісно взаємопов'язані. Однак економічне співробітництво між ними має доста-точно суперечливий характер, оскільки вони націлені на вирішення різних завдань. 
 Домігшись високого рівня життя, розвинені країни створюють якісно іншу струк-туру виробництва і споживання, яка все більш зв'язується з індустрією дозвілля і послуг, в той час як у багатьох країнах, що розвиваються не вистачає навіть продовольства. В цілому між центром і периферією світового господарства різниця в умовах життя стає все більш відчутною. 
 Звичайно, ієрархічна структура світового господарства не означає раз і назавжди дан-ного розподілу місць. Йде процес поступового проникнення окремих країн периферії в центр. Серед них помітно виділяються так звані нові індустріальні країни Південно-Східної Азії (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур та ін.) і деякі країни Латинської Америки (Бразилія, Аргентина), що стоять на порозі вступу до групи індустріально розвинених країн. 
 Поглиблення взаємозалежності країн центру і периферії при всій суперечливості цього процесу буде все більш сприяти інтеграції національних економік у світове господарство. 
 У міжнародній практиці всі країни світу поділяються на три основні групи: розвинені країни з ринковою економікою, країни з перехідною економікою і країни, що розвиваються. Проте прийнята в 1980 р. класифікація вимагає більш диференційованого підходу. Основні відмінності між «розвиненими» і «менш розвиненими» країнами значною мірою про-є в доходах на душу населення. Рівень доходу на душу населення - показник ступеня індустріального та соціально-економічного розвитку країни. Найбідніші країни, які і зараз ще називають нерозвиненими, характеризуються досить низьким ступенем індустріалізації, обмеженою механізацією сільськогосподарського виробництва, низької капіталовооруженность праці і низькими доходами на душу населення. У цих країнах 27% населення живуть на межі виснаження: душовий дохід становить у цілому 6-7% від показника в США. Найбідніші країни розташовані в Африці - Сомалі, Ефіопія, Гана та ін 
 Група власне країн, що розвиваються - це бідні, але накопичують капітал та розвивають свою промисловість і ринкові структури держави. Вони мають досить велике міське населення і стабільний, хоча й невисокий, зростання доходів на душу населення. Їх душовий дохід варіює в межах 10 - 30% від рівня США. Країни цієї групи розта-дружини на всіх континентах. Вони складають 17% населення Землі, на які припадає 11% світового доходу. 
 Група нових індустріальних країн характеризується швидко розвивається промисло-лінощів і динамічністю доходу на душу населення, який сягає 50% від рівня США. Прикладом таких країн можуть служити Тринідад, Ізраїль, Південна Корея. Населення цих країн становить 3% жителів Землі і отримує 3% світового доходу. 
 Розвинені країни мають високотехнологічну та глибоко спеціалізовану про-мисловість, яка дозволяє отримувати високі доходи на душу населення. Сюди входять США, Канада, країни Західної Європи, Австралія, Японія, Нова Зеландія. Доходи на душу населення в цих країнах (крім Швейцарії) трохи нижче, ніж в США. У розвинених країнах проживають 17% світового населення, на них припадає 49% світового доходу. 
 Близько 33% населення світу донедавна проживали в соціалістичних стра-нах і отримували приблизно 28% світового доходу. Зараз це країни з перехідною економі-кою. Глибокі реформи на шляху до ринкової економіки проводяться тут з початку 1990-х рр.. По доходу населення ці країни значно різняться між собою. 
 У числі країн з перехідною економікою в силу своєї політичної значущості окремих на але розглядається Росія. Глобальні економічні показники, що відображають її місце в миро-вом господарстві, говорять про те, що вона виробляє 2,9% світового ВНП і здійснює 1% миро-вої торгівлі. У недавньому минулому Гонконг, займаючи територію менше однієї мільйонної частини Росії, перевершував її за обсягами зовнішніх операцій. Як зауважив один західний економіст, «якщо Росія зникне з світового ринку, ніхто не помітить». Безумовно, він перебільшував, але його затвердження в достатній мірі відображає становище Росії в світовому господарстві кінця 80-х - початку 90-х рр.. XX в. Однак до 2000 р. становище стало поліпшуватися в області виробництва, інвестицій, особливо у зовнішній торгівлі. 
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "1.3. Економічний потенціал світового гос-подарства і його структура"
  1. 6.1. Заощадження, капіталовкладення та економічний розвиток
      економічного розвитку, включаючи економічне зростання, продуктивність праці та інші складові цієї
  2. 7.2. Структура механізму світового господарства
      економічне явище має свою інституційну структуру, яку визначають утворюють її інститути і підсистеми. У структуру механізму світового господарства входять агенти на двосторонньому та багатосторонньому, регіональному та світовому, приватному і міжнародно-монополістичному рівнях. Це держави, інтеграційні об'єднання, ТНК і ТНБ, міжнародні картелі, міждержавні організації, спілки
  3. Г Л А В А 8 РИНКИ РЕСУРСІВ І Пофакторние РОЗПОДІЛ ДОХОДІВ
      зяйства, від роботи якої залежать розподіл обмежених ресурсів суспільства, результати виробництва, доходи фірм і домогосподарств і т.д. Дана глава і присвячена характеристиці ринків ресурсів та процесу ціноутворення на фактори
  4. 2.1.6. Монопольна влада на ринку
      економічної науки з цього
  5. 3. Сукупний попит
      зяйств і планованих інвестиційних расходовфірм, так, як це показано в рівнянні
  6. Загальні підсумки
      потенціал зіставимо з потенціалом багатьох індустріальних країн. Стабілізовано продовольче становище, 91% населення забезпечений питною водою. Середня очікувана тривалість життя перевищила 60 років (1980 р. - 50,4 року). У світовому виробництві, незважаючи на величезні зрушення в індійській економіці, країна виділяється сировинними і базовими галузями. Наприкінці 90-х років на частку Індії
  7. Глава 17 Загальна характеристика промислово розвинених країн
      економічному плані відтворювальний процес у рамках національних господарств, інтенсивний тип розвитку економіки, високий рівень розвитку продуктивних сил. У країнах це »підсистеми проживає 15,6% населення світу, але вона зосереджує переважну частину економічного і науково-технічного потенціалу світу. Господарський розвиток країн Заходу, їх внутрішньоекономічна і зовнішньоекономічна
  8. Питання до теми
      економічного і соціального розвитку РФ належить до розвинених країн? 3. Чи існує стійкий зв'язок між динамікою світових цін та економічним розвитком РФ? 4. Охарактеризуйте соціально-економічну структуру господарства, чи робить вона вплив на економічний розвиток країни? 5. Розкрийте характер участі РФ у світовій торгівлі. 6. Покажіть особливості участі
  9.  5. Підприємницький потенціал Росії
      потенціал
  10. Основні терміни і поняття
      потенціал, абсолютні переваги, порівняльні переваги, протекціонізм, політика вільної торгівлі, тарифні бар'єри, мито, демпінг, нетарифні бар'єри, ліцензування, квотування, експортна
  11. Висновки
      економічних зв'язків. Саме розвиток торгівлі призвело до формування світового ринку і світового господарства. Світова торгівля дозволяє розширити виробничі можливості суспільства, більш ефективно використовувати обмежені ресурси. Зовнішня торгівля будь-якої країни характеризується такими показниками як: зовнішньоторговельний оборот, експорт, імпорт, зовнішньоторговельне сальдо, експортна, імпортна частка в
  12.  Глава 2. Податки: їх сутність, функціональний потенціал і класифікація
      потенціал і
  13. Питання до теми
      економічного зростання в 50-60-і і 70-90-ті роки в світі і в окремих підсистемах? 2. Який вплив зробила соціально-економічна криза східно-європейських країн на світове економічне зростання в 90-ті роки? 3. Як змінилася галузева структура світового господарства? 4. Які зміни відбулися в структурі зовнішньої торгівлі у світі і підсистемах господарства? 5.
  14. Питання для повторення
      економічна інтеграція? 12. Які етапи процесу
  15. Терміни і поняття
      потенціал (виробничі потужності) Технологічна структура основних фондів Вікова структура основних фондів Коефіцієнт вибуття основних фондів Коефіцієнт оновлення основних фондів Коефіцієнт зносу основних фондів Фондовіддача Капіталомісткість основного капіталу Амортизація основного капіталу Амортизаційні відрахування Амортизаційний фонд Прискорена амортизація
  16. Висновок
      економічної діяльності держави з метою розробки теоретико-методологічних основ дослідження економічного потенціалу країни, визначення його місця і ролі у відтворювальному процесі на основі розгляду критеріїв ефективності розвитку дозволяє зробити наступні висновки. 1. Рівень розвитку країни визначається величиною, станом, якістю і ступенем використання
  17. ТЕМА 8. Аграрні відносини і аграрна реформа в перехідній економіці
      економічний механізм у великих сільськогосподарських підприємствах. Проблеми та перспективи розвитку фермерства в РФ. Становлення зернового ринку. Земельний ринок: діагностика та
  18. Тема 39. Наявний особистий ДОХІД
      зяйств, осідаючи в державних структурах. З іншого боку, частина доходів, отриманих домогос-подарство, є не їх трудовим доходом, а трансфертними платежами з боку держави у вигляді допомоги по соціальному страхуванню, безробіття, а також пенсій, різних субсидій і виплат відсотків по державних цінних паперів. ЛД=НД - R-Тр + П, (39.1) де ЛД - особистий дохід населення;
© 2014-2020  epi.cc.ua