Головна
Економіка
Мікроекономіка / Історія економіки / Податки та оподаткування / Підприємництво. Бізнес / Економіка країн / Макроекономіка / Загальні роботи / Теорія економіки / Аналіз
ГоловнаЕкономікаЗагальні роботи → 
« Попередня Наступна »
Л.І. Абалкін. Курс перехідної економіки, 1997 - перейти до змісту підручника

6.2.3. Методи державного регулювання


Одним з головних - якщо не найголовнішим - методом регулюючого впливу держави на ціну праці є визначення в законодавчому порядку мінімального розміру заробітної плати. Вона є для всіх учасників ринку праці стартовою ціною, базою, rfo якої оплачується простий малокваліфіковану працю. Виходячи з цієї бази здійснюється диференціація ціни праці в залежності від його якості - кваліфікації, складності, інтенсивності, умов праці.
Величина мінімальної заробітної плати повинна бути в принципі достатньої для забезпечення відтворення робочої сили, тобто працівника і його утриманців. На рівень мінімальної заробітної плати орієнтується, як правило, і мінімальний розмір пенсій по старості та інвалідності, втраті годувальника та ін
Величина прожиткового мінімуму змінюється під впливом динаміки цін на споживчі товари і послуги, особливо різко в умовах значної інфляції. Тому розміри мінімальної заробітної плати повинні також слідувати за ізмененіямі'йНдек'са'цен. Динаміка цих показників в останні роки наведена в табл. 20.
Таблиця 20 Зміни величини прожиткового мінімуму, мінімальної заробітної плати і пенсій '
Дані табл. 20 показують, що хоча слідом за зростанням величини прожиткового мінімуму (в поточних цінах) зростали і розміри мі-мінімальної заробітної плати, але вони значно відставали. Чисельність населення з доходами нижче прожиткового мінімуму залишалася неприпустимо великою, а мінімальна заробітна плата не забезпечувала існування працівника. У 1995 р. вона становила лише 16% ве-личини прожиткового мінімуму і, звичайно, не відповідала навіть найменшим вимогам до неї. Оскільки на неї орієнтувалася тарифна ставка 1-го рязрядов єдиної тарифної сітки, а також галузевих тарифних сіток, одночасно занижувалася ціна не тільки мало-кваліфікованого, але і висококваліфікованої праці.
Лише наприкінці 1996 р. Державна Дума вирішила підвищити мінімальний розмір заробітної плати на 10%, довівши її величину до 83 490 р. на місяць, на що знадобиться близько 12 трлн р.
Підвищення мінімального розміру заробітної плати, принаймні до величини прожиткового мінімуму, і значне зростання на цій основі ціни праці в цілому є найважливішими, найактуальнішими соціально-економічними завданнями російської економіки. Проте одним махом, без створення для цього необхідних економічних умов вирішити це завдання неможливо.
В даний час навіть заробітну плату існуючого рівня, надзвичайно заниженого, держава не в змозі своєчасно виплачувати працівникам бюджетної сфери!. Величезна заборгованість по заробітній платі існує на підприємствах багатьох галузей промисловості.
Вирішення цього завдання передбачає вихід із затяжної кризи, забезпечення зростання національної економіки та підвищення її ефективності. Але було б неправильно відкладати процес поступового підвищення ціни праці до того часу, коли економічні умови дозволять повністю вирішити цю проблему. У цьому випадку такої точки зростання економіки взагалі можна не досягти: низька ціна праці в ринковому господарстві, де стимулом виробництва є в основному прибуток, може стати непереборною перешкодою на шляху підвищення продуктивності праці за допомогою впровадження нової техніки і передової технології виробництва.
Отже, ці завдання необхідно вирішувати одночасно в певній послідовності і прийнятними темпами: Потрібна продумана економічна програма заходів з підвищення ціни праці з урахуванням зростання національної економіки, можливості використання ня на ці цілі коштів тіньової економіки. Якщо раніше не менше половини національного доходу при вкрай низькій заробітній платі

йшло на потреби ВПК та правоохоронних органів, то тепер та ж половина дістається організованої злочинності і пов'язаним з нею корумпованим чиновникам. Хоча б частину цих величезних грошових коштів необхідно спрямувати на підвищення ціни праці шляхом жорсткості податкової дисципліни, боротьби із злочинністю та корупцією, встановлення найсуворішого режиму економії державних витрат та інших заходів.
Реальна ціна праці безпосередньо пов'язана з динамікою індексу цін на споживчі товари і послуги. Природно, що в умо-вах інфляції різко зростає проблема збереження реальної купівельної спроможності грошової заробітної плати.
Хоча темп інфляції в 1996 р. значно знизився і на 1997 р. він прогнозується в межах 8-10%, однак і це вимагає збільшення грошової заробітної плати, для того щоб реальна заробітна плата хоча б не знижувалася.
З цим пов'язана необхідність індексації за-работндй плати, яка виступає як важливий метод державного регулювання ціни праці в її реальному обчисленні. Деякі економісти і політики виступають проти індексації, стверджуючи, що вона підсилює інфляційний процес. Але відмова від неї означає толь-ко одне - вся тяжкість інфляції перекладається на трудящих.
На жаль, в країні ще немає встановлених законом методу і порядку індексації доходів населення: не визначені періодичність, обов'язковість повної або часткової компенсації втрат, суб'єкти індексації. При всій складності проблеми індексації доходів і ме-тодов її реалізації тут неприпустимі прояви свавілля та необов'язковості держави перед населенням.
Заробітна плата завжди є плата за певну кількість праці (за відпрацьований з певною інтенсивністю час). Регу-лірующая роль держави при цьому полягає у визначенні меж робочого дня і робочого тижня, за межами яких настає не-обходимость компенсації підвищених витрат робочої сили більш високою оплатою цього понаднормового часу.
У ринковій економіці ці межі визначаються переважно колективними угодами працівників з роботодавцями, але в разі незгоди сторін на допомогу приходить держава, яка виступає в ролі арбітра. Участь держави має велике значення у вирішенні проблеми соціального партнерства, головним питанням якого виступає заробітна плата. Форми соціального партнерства різноманітні, але основною з них є колективний договір. Саме він з урахуванням ціни праці на ринку за згодою сторін визначає поточний рівень заробітної плати та її диференціацію в соот-
відповідне з кваліфікацією працівників та умовами праці (докладніше див гол. 6.3).
У багатьох розвинених країнах підприємці і профспілки вважають за краще вирішувати ці питання без втручання держави. Однак у критичних ситуаціях проблеми рівня заробітної плати, тривалості робочого дня та інші питання ціни праці вирішуються, на тристоронніх переговорах за участю держави, в ряді випадків - на національному рівні.
У Росії кілька років тому була створена така тристороння комісія на постійній основі, але тільки зараз вона, здається, починають нает реальну діяльність, пов'язану насамперед з колективними договорами, визначенням рівня номінальної заробітної плати, включаючи мінімальну оплату праці, погашенням заборгованості із заробітної плати та іншими життєво важливими питаннями регулювання заробітної плати.
Винятково важливим методом державного впливу на ціну праці є спрямованість економічної політики на збільшення числа робочих місць і скорочення безробіття.
Тиск безробітних на ринок праці, а через нього на заробітну плату зайнятих досить відчутно і веде до подальшого зниження ціни праці. У тих регіонах, де особливо висока питома вага безробітних серед самодіяльного населення, найбільш низька і заробітна плата. Про це свідчать дані табл. 21.
Таблиця 21 Число безробітних і середньомісячна заробітна плата в окремих регіонах в 1995 р.
Подібне співвідношення характерне і для галузей економіки та промисловості. Там, де особливо великий спад виробництва і значно число вивільняються або перебувають під загрозою звільнення працівників, особливо низька і заробітна плата тих, хто ще не втратив роботу. Тому необхідні економічні заходи, спрямовані на створення сприятливих умов для цільових інвестицій у промисловість регіонів і галузей з високим рівнем безробіття. Повинна надаватися допомога вивільняються при структурних змінах у виробництві працівникам у формі безкоштовної (а в необхідних випадках і при тимчасовому збереженні раніше виплачуваної заробітної плати, в крайньому випадку - мінімальної) перекваліфікації, придбання нової або підвищення колишньої кваліфікації. Го-сударство повинно сприяти збільшенню числа робочих місць шляхом розвитку індивідуальної трудової діяльності, дрібного та середнього підприємництва.
До регулювання державою ціни праці має безпосереднє відношення визначення рівня та диференціації заробітної плати працівників бюджетної сфери - освіти, науки, охорони здоров'я, культури, державного апарату, правоохоронних органів та ін У Росії законом встановлена єдина тарифна сітка (ETC) для оплати праці працівників даної сфери, що дає можли-ність встановлювати більш обгрунтовані ставки зарплати, не тільки враховують ринкову ціну праці, а й орієнтовані на пер-перспективу потреби національної економіки, і соціальної сфери в кваліфікованих кадрах.

Тарифна сітка дозволяє встановлювати досить обгрунтовані відмінності в тарифних ставках і посадових окладах залежно від кваліфікації, важкості праці, відповідальності і умов виробництва. Значення державної тарифної сітки зростає у зв'язку з тим, що її параметри не лише враховують реальні умови ринку праці, а й активно на нього впливають, оскільки за ETC оплачується значна маса самодіяльного населення, причому представляє найбільш кваліфіковану працю.
Це зворотний вплив в умовах нормально функціонуючої економіки досить значно. У російській же перехідній економі-ці співвідношення в оплаті праці працівників бюджетної сфери та інших галузей залишаються абсолютно необгрунтованими, зрівнялівка в заробіт-ної плати стала ще більш значною. Так, працівники таких найважливіших галузей, як освіта, наука, охорона здоров'я, куль-туру, в оплаті праці практично прирівняні до працівників нижчої кваліфікації, але працюючим в сировинних галузях. Цю, не-
справедливість, безумовно, необхідно виправляти, але не шляхом скасування ETC, а за допомогою підвищення всіх ставок цієї Сітки.
До впливу держави на ціну праці можна, очевидно, віднести і організацію заробітної плати на підприємствах, повністю або частково перебувають у державній власності. Мабуть, на них повинна бути поширена ETC, але з корективами, які враховують особливості праці працівників сфери матеріального виробництва. Не можна погодитися з тим, що організація оплати праці на державних підприємствах повинна бути повністю передана адміністрації. Досвід показує, до яких невідповідностей це призводить, особливо в рівнях оплати праці рядових працівників і адміністрації.
Важливе місце в державному регулюванні грошових і реальних доходів населення, в тому числі і заробітної плати, займає податкова політика. Вона в цілому розглядається в попередньому розділі, але необхідно виділити її соціальний аспект.
Введення прогресивної шкали прибуткового податку в стані значно скорегувати необгрунтовано високі відмінності в доходах. Однак застосування шкали з великою прогресією має обов'язково передбачати (особливо тепер, коли ціна праці настільки низька) її дія принаймні за межами середньої заробітної плати або навіть на більш високому рівні. В іншому випадку це призведе до ще більшої зрівнялівки. Слід, мабуть, визнати справедливими вимоги переходу до прибуткового податку з фізичних осіб як основного методу оподаткування населення. Але для цього доцільно перейти до обов'язкового декларування доходів всього населення, може бути, за винятком заробітної плати, податок якої легко справляється через бухгалтерії підприємств і організацій. На реальних доходах населення значно відображаються непрямі податки у формі акцизів. Основою податкової політики в цій сфері з урахуванням необхідності підвищення реальної ціни праці має бути обкладання податком таких товарів, які не грають вирішальної ролі в споживанні менш забезпечених верств населення. В іншому випадку непрямі податки ще більш посилять процес його зубожіння, а найбільш забезпечені соціальні групи майже не відчують впливу цих податків.
При вкрай низькому рівні заробітної плати необхідно з великою обережністю підходити і до реалізації житлової реформи, що припускає доведення оплати житла, особливо комунальних послуг, до рівня, що забезпечує їх рентабельність. Це випливає осу-

ществлять поступово, у міру доведення заробітної плати до рівня, що перевищує прожитковий мінімум для переважної частини найманих працівників.
Розглядаючи роль держави в регулюванні ціни праці, не можна обійти дискусійну проблему поєднання централізму і самостійними підприємств, у тому числі державних, у вирішенні конкретних питань організації заробітної плати. Раніше, як відо-мо, централізація тут була дуже велика, і це не приносило позитивних результатів. У ринковому господарстві вона тим більше не-доречна і неефективна навіть стосовно до державних, казенних підприємств. Однак органи виконавчої влади РФ і регіонів повинні надавати допомогу галузям і підприємствам, але не у формі обов'язкових вказівок, а у вигляді науково обгрунтованих реко-мендацій. Йдеться про рекомендовані формах індивідуального та колективного оплати праці, заохочення за якість і результати вироб-ництва, про нормування праці і т.д. Це мають бути рекомендації, узагальнюючі вітчизняний та зарубіжний досвід і приємним на розсуд самих підприємств.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "6.2.3. Методи державного регулювання"
  1. 10. Метод економічної науки
      методу логіки і математики. Вона не являє собою закінчену систему чисто апріорних логічних силогізмів, вільних від будь-якого посилання на реальну дійсність. Формулюючи припущення в ході своїх міркувань, вона переконується, що дослідження даного допущення може сприяти розумінню реальної дійсності. У своїх трактатах і монографіях економічна наука не проводить
  2. Економічне зростання
      методів державного регулювання економіки. Найбільш важливу роль серед інтенсивних чинників зростання відіграє науково-технічний прогрес (НТП). Його базою служать накопичення і розширення знань, якими володіє суспільство; наукові відкриття і винаходи, які дають нові знання; нововведення, які є формою реалізації наукових відкриттів і винаходів. Саме науково-технічний
  3. Тіньова економіка
      методом реалізації подібних відносин виступає насильство над суб'єктом сделок.ілі загроза його застосування. Можна виділити, принаймні, два «поля» існування тіньової економіки: 1) «сірий», або нелегальний, ринок, тобто в принципі дозволені, але офіційно не зафіксовані економічні операції, 2) «чорний», або кримінальний, ринок, тобто заборонені законом види діяльності.
  4. Неокласичний синтез
      методи. Ринковий механізм, на думку представників цієї школи, здатний в кінцевому рахунку сам встановити рівновагу між основними економічними параметрами: попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням. Прихильники ідей неокласичного синтезу не перебільшують регулюючі можливості ринку. Вони вважають, що в міру ускладнення економічних взаємозв'язків і відносин необхідно
  5. Роль державного регулювання економіки
      методів державного регулювання (шляхом приписів, заборон, обмежень) до економічних (через грошово-кредитну і бюджетно-податкову системи). У перехідній економіці роль державного регулювання в цілому вище, ніж в розвиненому ринковому господарстві. Це обумовлено наступними причинами. Насамперед, перехід від адміністративно-командної системи до ринкової не відбувається
  6. Висновки
      методів державного регулювання до економічних (через грошово-кредитну і бюджетно-податкову системи). 2. При переході від планової до ринкової економіки, як правило, виникає необхідність в макроекономічній (фінансової) стабілізації. Її головною метою є придушення (або запобігання) високої інфляції, а також пом'якшення (або недопущення) трансформаційного спаду. 3.
  7. Методи державного регулювання платіжного балансу
      методів державного впливу на стан платіжного балансу. Перший метод - це прямий контроль, включаючи регламентацію імпорту (наприклад, через кількісні обмеження), митні та інші збори, заборона або обмеження на переказ за кордон доходів з іноземних інвестицій та грошових трансфертів приватних осіб, різке скорочення безоплатної допомоги, вивозу короткострокового і
  8. Тема 9. Історія світової економіки в післявоєнний період
      державного регулювання. Інтер-націоналізація виробництва на приватно-господарському та межгосудар-ственном рівнях. Рушійні сили економічного зростання країн Заходу. Національ-ні моделі змішаної економіки. Розвиток НТР і структурна пере-стройка в розвинених країнах. Роль регіональних союзів у світовій еко-номіці. Світові центри: США, Японія, ЄЕС. Реформи 1980-1990-х рр.. в розвинених і
  9. § 6. Основні напрямки сучасної економічної теорії
      методології заслуговує уваги орієнтація інституціоналізму на вивчення не стільки процесів функціонування суспільства, скільки його розвитку, дослідження відбуваються при цьому трансформаційних змін. Безсумнівно прогресивні ідеї прихильників сучасного інституціоналізму про участь трудящих у власності та управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантії, а
  10. Глава 17. Державне регулювання економіки
      методи державного регулювання економіки. Національний ринок і механізм встановлення рівноваги між попитом і пропозицією. Основні моделі державного регулювання економіки та їх еволюція Мета теми - розкрити сутність національного ринку і його структуру, визначити найважливіші важелі і механізм встановлення його рівноваги, а також простежити еволюцію економічної думки в
© 2014-2022  epi.cc.ua