| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
11.2. Підприємство (фірма) як господарюючий суб'єкт. Типи фірм |
||
|
Підприємство (фірма) - самостійна господарська одиниця, яка володіє певним набором виробничих факторів для виробництва та реалізації матеріальних благ і послуг. Основні функції підприємства зводяться до задоволення попиту споживачів у певних видах продукції та послуг і максимізації прибутку, що є і метою господарської діяльності підприємства. Ця мета може бути досягнута тільки при оптимальної комбінації застосовуваних виробничих факторів, інноваційній політиці, господарському ризику. У структурі національної економіки підприємство є її первинною ланкою, бо тут відбувається безпосереднє з'єднання виробничих факторів з метою створення матеріальних благ і надання послуг, єднання особистих і колективних інтересів. Упорядкована сукупність підприємств та їх об'єднань утворює єдиний господарський комплекс країни. У ринковій економіці підприємство самостійно планує основні напрямки та умови своєї діяльності, розпоряджається трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами. Воно саме вибирає ділових партнерів, вступає в договірні відносини з ними, само організовує зовнішньоекономічну діяльність. Організаційні форми управління також визначаються самим підприємством. Воно вільно у виборі видів господарської діяльності та реалізує останню в рамках існуючого законодавства. Підприємство саме визначає організаційну структуру, структуру управління, штатний розклад. У підприємстві як господарській одиниці полягає єдність продуктивних сил і виробничих відносин. Тому слід розрізняти техніко-економічну та соціально-економічну сторони діяльності підприємства. З точки зору першого, підприємство розглядається як організаційна форма виробництва, як певний «тип кооперації праці, спрямованої на економію суспільної праці», з точки зору другого, - як господарюючий суб'єкт у системі виробничих відносин. Найбільш типовими ознаками підприємства, котрі характеризують його як первинну ланку у виробничій структурі народногосподарського комплексу, є його економічна відособленість і господарська самостійність. Економічна відособленість підприємства зумовлена його сутнісної природою як товаровиробника, що здійснює своє індивідуальне відтворення. Вона проявляється у відокремленні ресурсів підприємства у вигляді замкнутого господарського обороту; здійсненні відтворення за рахунок результатів своєї господарської діяльності, наявності специфічних економічних інтересів. Економічна відособленість підприємства певною мірою відносна, бо повністю відокремитися від суспільного виробництва жодна складова його одиниця не може. Тому ступінь такої відособленості обумовлена формою власності і рівнем усуспільнення виробництва. Господарська самостійність є форма прояву економічної відокремленості підприємства. Типологія підприємств (фірм) може грунтуватися на різних критеріях - особливості організації, розмірі, формі власності, типі ринкової поведінки. У розвинених ринкових структурах склалися стійкі організаційно-правові форми підприємництва. Розглянемо основні з них. Одноосібне володіння - це таке підприємство, власником якого є одна особа або одна сім'я, які отримують весь дохід і несуть повну відповідальність за прийняті економічні рішення. Тому майнова відповідальність поширюється на все майно підприємця, в якому немає чітко вираженого відмінності між його частиною, що приносить дохід, та частиною, призначеної для задоволення особистих потреб. Його достоїнства - простота в організації; повна самостійність господарюючого суб'єкта (він одночасно і власник, і підприємець, і менеджер, і працівник); забезпечення конфіденційності діяльності. Труднощі, які відчувають при використанні даної форми підприємницької діяльності, зводяться до наступного: проблеми із залученням значних додаткових капіталів для розширення підприємства; невизначеність термінів діяльності (юридично фірма може припинити своє існування у зв'язку зі смертю власника або його банкрутством); необмежена відповідальність за борги; недолік спеціалізованого менеджменту. Партнерство (товариство) - об'єднання двох або більше індивідуальних підприємців як співвласників бізнесу з метою отримання прибутку. Функціонує на основі угоди між його членами (усного або письмового), яке включає наступні моменти: повноваження кожного партнера; спосіб розподілу прибутку і покриття можливих збитків; сума інвестованих кожним партнером засобів; тривалість угоди; процедура прийняття нових партнерів і ліквідації партнерства. У господарській практиці існує кілька видів партнерств. Партнерство з необмеженою відповідальністю - організаційно-правова форма підприємництва, що передбачає взаємні зобов'язання його учасників на основі пайовий і солідарної відповідальності. Необмежена відповідальність означає, що члени партнерства відповідають за його зобов'язаннями всім своїм рухомим і нерухомим майном; солідарна - що майнові претензії кредитор може пред'явити в повному обсязі до будь-якого з учасників партнерства. Розподіл прибутку або збитків здійснюється тут пропорційно внеску (паю) в сукупному капіталі. Оскільки таке партнерство створюється на основі об'єднання індивідуальних капіталів, як правило, кожен пайовик зобов'язаний особисто брати участь у його діяльності. Партнерство з обмеженою відповідальністю означає, що відповідальність членів партнерства за його зобов'язаннями обмежена їхнім внеском (паєм) у капітал товариства. Це досить поширена форма підприємницької діяльності, бо вона передбачає найбільш оптимальне об'єднання майна членів партнерства для досягнення ними статутних цілей. У даній формі підприємництва кожен учасник ризикує лише тією часткою майна, яка передана їм партнерству. Змішане (командитне) партнерство передбачає, що поряд з членами партнерства, що відповідають за його зобов'язаннями всім своїм майном, є й такі, відповідальність яких обмежена їх паєм. Така форма підприємництва дозволяє залучати додаткові капітали тих фізичних або юридичних осіб, які зацікавлені у вигідному розміщенні вільних грошових коштів. Це розширює економічні можливості партнерства, створює передумови для реалізації великомасштабних економічних проектів. Зрозуміло, що в даному випадку коммандиста повинні досконально знати фінансово-економічний стан тих господарюючих суб'єктів, яким вони довіряють свої фінансові та матеріальні кошти. Переваги партнерства в тому, що воно зазвичай могутніше одноосібного володіння у фінансовому відношенні, з'являється також можливість використання кваліфікованого менеджменту (та й самі партнери можуть спеціалізуватися за різними напрямками). До недоліків відносяться необмежена матеріальна відповідальність, можлива несумісність партнерів; розорення внаслідок великого прорахунку одного з партнерів. Корпорація (акціонерне товариство) - статутне общеста з правом юридичної особи, що створюється у дозвільному порядку і що має основним капіталом, поділеним на певну кількість часток, представлених акціями. Акціонерами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Корпорації бувають двох видів - відкриті та закриті. Акції відкритих товариств розповсюджуються шляхом вільного продажу. Їх можуть набувати як підприємства, так і приватні особи. Як правило, такі товариства створюються в тих випадках, коли потрібне залучення великих капіталів. Корпорація є закритою, якщо звернення її акцій на ринку цінних паперів заборонено або обмежено статутом товариства. Якщо учасник виходить зі складу такого товариства, то його акції можуть купувати тільки залишилися акціонери. Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. Фактично ж рішення приймаються групою акціонерів, які володіють контрольним пакетом акцій, тобто таким їх кількістю, яка забезпечує стійку більшість голосів на зборах акціонерів. Гідність акціонерних товариств полягає в тому, що, по-перше, при акціонуванні досягається максимально можлива концентрація капіталу, по-друге, посилюється контроль над власністю, тримачі простих акцій безпосередньо беруть участь у прийнятті господарських рішень; в -третє, корпорація як господарська одиниця продовжує функціонувати, навіть якщо з неї вибуває частина акціонерів, по-четверте, можливість лобіювання своїх інтересів через механізм державної влади; по-п'яте, з усіх організаційних форм підприємництва корпорація найбільше відповідає ринковій економіці, тому вона і отримала настільки широке поширення. Справа в тому, що в акціонерному товаристві найбільш повно і взаємозалежне поєднуються економічні інтереси асоціації та індивіда. До недоліків цієї форми відносять зустрічається в ряді країн подвійне оподаткування її доходу. Оподатковується і чиста корпоративний прибуток, і частина прибутку у вигляді дивідендів, одержуваних акціонерами. Кілька менше поширення набули такі форми підприємництва, як кооперативи і державні підприємства. Кооператив - добровільна організація фізичних осіб для спільного ведення господарської та іншої діяльності на базі власного або орендованого майна, господарської самостійності та самофінансування, матеріальної відповідальності за результати господарської діяльності. У виробничому кооперативі право власності належить самому кооперативу і не ділиться між його членами. У разі виходу з виробничого кооперативу його члену повертається не його частка у майні, а лише частка його доходу. Державний сектор в економіці країн представлений підприємствами, що знаходяться або повністю у власності держави, або під його контролем через володіння контрольним пакетом акцій. Частка держсектора в різних країнах складає приблизно від 5 до 20% ВНП. Державні підприємства виступають в наступних різновидах: бюджетні підприємства (відносяться до системи державного адміністративного управління, субсидуються за рахунок держбюджету); державні корпорації (поєднують властивості комерційного підприємства та державного органу, в межах встановленого зверху плану здійснюють свою діяльність на комерційній основі); змішані компанії (утворюються у формі акціонерних товариств, акції яких належать державі і приватним вкладникам, діють на комерційній основі). Ступінь господарської самостійності підприємства обумовлена формою власності та економічною політикою держави. Підприємства, метою яких є максимізація доходів, називаються комерційними. Підприємства, не переслідують мету максимізації прибутку, відносяться до некомерційних. Такими можуть бути державні підприємства, створені для забезпечення зайнятості населення, виконання певних суспільних робіт, надання соціальних послуг населенню тощо, а також підприємства, створювані громадськими організаціями, різними фондами. За формами власності розрізняють приватні, колективні, державні підприємства, а також підприємства, засновані на змішаних формах власності. За сферою діяльності виділяють промислові, сільськогосподарські, транспортні, будівельні, лізингові компанії, франчайзинги, різні об'єднання підприємств: концерни, консорціуми, холдинги, господарські асоціації, торгові доми та ін За формами організації діяльності виділяють державні підприємства, акціонерні, кооперативні, спільні (створюються на основі господарсько-правового співробітництва з іноземним капіталом і спільною власністю на вироблені товари), орендні (створюються і функціонують на основі договірного володіння власністю за умови оплатне і зворотності) і колективні (засновані на власності трудових колективів) підприємства. Залежно від розмірів підприємства діляться на великі, середні і малі. Ефективність концентрації та централізації, провідних до укрупнення підприємств, доведена тривалою практикою господарювання. По-перше, великі підприємства явно виграють від економії на масштабі виробництва, тому що збільшення обсягу виробництва на певному етапі супроводжується скороченням середніх витрат на одиницю продукції, що збільшує прибутковість підприємства. По-друге, велике підприємство має більше шансів в порівнянні з середнім і малим отримати банківський кредит для модернізації або розширення своєї виробничої бази. Володіючи значними фінансовими засобами, воно може набувати новітнє, а тому дороге устаткування і технології. По-третє, велике підприємство може диверсифікувати своє виробництво, що дозволяє йому легше пристосовуватися до мінливих ринкової кон'юнктури, протистояти іншим виробникам в ринковій конкуренції. Слід враховувати і те, що зосередження виробництва у великих корпораціях розширює можливості і масштаби державного регулювання економіки. За наявними оцінками, близько половини промислового виробництва розвинених країн зараз фактично виведено зі сфери ринкового регулювання і управляється з корпоративного рівня. Досвід цих країн свідчить про те, що великий бізнес відіграє визначальну роль в їх економічному розвитку. Звичайно, існує певний взаємозв'язок між зростанням концентрації виробництва і можливістю його монополізації. Антимонопольна політика нинішніх держав якраз і спрямована на те, щоб ця можливість не реалізувалася. Водночас посилюється роль і малого бізнесу, організаційними формами якого є фірми, що належать одній або кільком особам, кооперативи, акціонерні підприємства. Застосовуються два критерії, по яких підприємства відносяться до розряду малих, - чисельність зайнятих на фірмі або обсяг виробленої продукції. Частіше застосовується перший, хоча в епоху НТР він не завжди є визначальним. У розвинених країнах вони складають приблизно 90% чисельності всіх підприємств. У ринковій економіці, коли кон'юнктура ринку, запити споживачів швидко змінюються, господарюючі суб'єкти змушені оперативно пристосовуватися до нових умов, оновлювати або навіть змінювати асортимент своєї продукції. З цим завданням успішно справляються малі підприємства. Важлива їх роль і у вирішенні проблеми зайнятості. У розвинених країнах на частку малого бізнесу припадає майже половина всіх зайнятих, він дає більше 50% нових робочих місць. Саме в цій сфері формується «середній клас», на який, зокрема, покладає великі надії наша економічна дійсність. Вартість робочого місця на малому підприємстві дешевше, ніж на великому. Расширяющаяся сфера послуг охоплює, в основному, невеликі і середні підприємства. Особливо значима роль малого бізнесу в умовах формування ринкової економіки. Він дозволяє створювати і зміцнювати ринкову середу, втягувати в господарський оборот значні фінансові та матеріальні ресурси населення, знижувати соціальну напруженість у суспільстві. У малого бізнесу багато переваг. Особливо, коли він діє в одній "упряжці" з великими підприємствами. По-перше, у нього швидка реакція і гнучкість на зміну умов (нові матеріали, мода, зміна попиту). По-друге, високий ступінь спеціалізації, наприклад, випуск однієї або декількох деталей за замовленнями фірм. По-третє, практично необмежені можливості для ініціативи й творчого підходу до справи. Якщо в масовому і серійному виробництві, як правило, панують великі та середні підприємства, то у виготовленні поштучних виробів або зразків для вивчення і дослідження малий бізнес просто незамінний. Так само, як він незамінний в сфері послуг, де його ефективність вельми висока. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "11.2. Підприємство (фірма) як господарюючий суб'єкт. Типи фірм" |
||
|
||