Головна |
« Попередня | Наступна » | |
5.5. Відтворення капіталу. |
||
Безперервно повторюваний і відновляється процес, що включає виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ, називається відтворенням. У будь-якому суспільстві процес відтворення включає наступні моменти: - відтворення матеріальних благ (засобів виробництва і предметів споживання); - відтворення робочої сили; - відтворення природних ресурсів та середовища проживання людини; - відтворення виробничих відносин, тобто відносин між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання за приводу умов і результатів суспільного виробництва. Проблеми відтворення як в масштабах національної економіки (суспільне відтворення), так і на рівні окремого господарства (індивідуальне відтворення), відіграють важливу роль в теоретичній економіці. До них зверталися економісти в минулому, і в наш час дослідження відтворення зберігає теоретичну значимість і практичну спрямованість. Проблема відтворення вперше була поставлена французьким фізіократом Франсуа Кене в роботі 1758 «Економічні таблиці», в статтях «Зерно» та «Фермери». Проблема реалізації продукту виробництва займає основне місце в його теорії відтворення, націленої на з'ясування того, як економіка може рік за роком підтримувати своє існування, як той вічний двигун, ні на мить не припиняючи виробництва і споживання. Модель відтворення Ф. Кене показує, що повторення процесу виробництва можливе за умови пропорційності, на основі «природного порядку», в який не втручається держава. Цінність даної моделі полягає в тому, що вона давала не тільки уявлення про вартісну стороні відтворення, оскільки включала в себе рух доходів, а й описувала кругообіг в національному відтворенні. Ф. Кене розглянув відтворення в трьох аспектах: матеріальних благ, класів і виробничих відносин. У середині Х1Х століття К. Маркс у роботі «Капітал» виклав теорію капіталістичного суспільного відтворення, умовно розбивши все суспільство на два класи: капіталістів і найманих працівників, і сформулював умови реалізації суспільного продукту при простому і розширеному відтворенні. Просте відтворення - це безперервне відновлення суспільного виробництва в незмінних масштабах і колишньому якісному рівні. Розширене відтворення передбачає якісний і кількісний ріст факторів і результатів виробництва. Одним з результатів розширеного відтворення стає все зростаюча вартість суспільного продукту. Він відкрив основні пропорції відтворення сукупного суспільного продукту, який за вартістю можна представити у вигляді такої формули (форм. 1):
сукупний суспільний продукт (5.15)де СОП - сукупний суспільний продукт; с - постійний капітал, що витрачаються капіталістами на придбання засобів виробництва; v - змінний капітал, що витрачаються капіталістами на купівлю робочої сили, який згодом у вигляді заробітної плати буде виплачений найманим робітникам і затрачено ними на придбання необхідних предметів споживання; m - додаткова вартість, частина знову створеної вартості, створена неоплаченою працею найманих робітників. За натурально-речовій формі СОП розпадається на засоби виробництва і предмети споживання. Згідно з цим, все суспільне виробництво К. Маркс ділить на два підрозділи: I підрозділ - виробництво засобів виробництва, продукція якого йде на відшкодування основного капіталу, витраченого як в I, так і в II підрозділі (з); II підрозділ - виробництво предметів споживання, які купуються робітниками і капіталістами обох підрозділів на суму (v + m). Продукція цих підрозділів у сумі складає річний суспільний продукт. Між обома підрозділами відбувається обмін. Засоби виробництва з I підрозділів надходять в II підрозділ в обмін на предмети споживання, придбані в II підрозділі робітниками і капіталістами I. При простому відтворенні пропорційний розвиток всього суспільного виробництва і повна реалізація всього виробленого продукту забезпечується при виконанні таких умов: 1) Нова вартість, створена в I підрозділі, повинна дорівнювати вартості витрачених у II підрозділі засобів виробництва (1). 2) Всі засоби виробництва, створені в країні, повинні відповідати зносу засобів виробництва в I і II підрозділах (2). 3) Вартість усіх предметів споживання, створених у II підрозділі, повинна дорівнювати доходам капіталістів і робітників в обох підрозділах (3). Відмінною особливістю є те, що всю додаткову вартість m капіталісти обох підрозділів витратять на придбання предметів споживання. I (v + m)=II с (5.16) I ()=I з + II с (5.17) II ()=I (v + m) + II (v + m) (5.18) Більш складним є процес реалізації сукупного суспільного продукту при розширеному відтворенні. Щоб забезпечити його можливість, капіталісти повинні обмежити своє непродуктивне споживання і виділити частину створеної у вихідному році додаткової вартості розширення виробництва, що передбачає купівлю додаткових засобів виробництва (а значить, вони повинні бути) і додаткової робочої сили або робочої сили вищої кваліфікації, то є більш високооплачуваною. Розширене відтворення вимагає інших пропорцій між I і II підрозділами: I (v + m)> II с (5.19) I ()> I з + II с (5.20) II () 1) Нова вартість, створена в I підрозділі повинна бути більше вартості витрачених у другому підрозділі засобів виробництва, так як вона покликана не тільки відшкодовувати використані за рік в II підрозділі машини і сировину, а й забезпечувати додатковими засобами виробництва обидва підрозділи 2) Продукції I підрозділи (засобів виробництва) повинно проводитися більше, ніж витрачено коштів виробництва в I і в II підрозділах. Інакше не можна буде придбати додаткові засоби виробництва для розширення виробництва. 3) Вироблені в країні предмети споживання за своєю вартістю повинні бути менше суми доходів робітників і капіталістів обох підрозділів, тому що капіталісти частину отриманої ними додаткової вартості направлять на розширення виробництва. Розширене відтворення відрізняється від простого тим, що частина додаткової вартості (m) капіталізується (? К) і звертається на збільшення обсягу виробництва, в результаті чого відбувається накопичення капіталу, тобто: m=m потр + m нак=m потр +? К (5.22) mпотр - частина додаткової вартості, витрачається на особисте споживання капіталістів; mнак - частина додаткової вартості, витрачається на накопичення капіталу; ? К - накопичується додаткова вартість, прирощення капіталу. Частина накопляемой додаткової вартості йде на покупку додаткових засобів виробництва? С, а інша частина - на купівлю додаткової робочої сили? V: ? К=? С +? v (5.23) У зв'язку з цим нерівності можна перетворити в рівності і представити умови реалізації СОП при розширеному відтворенні в наступному вигляді: I (v + m)=IIc + I? з + II? с (5.24) I (c + v + m)=I (c +? с) + II (c +? с) (5.25) II (c + v + m)=(v +? v + mпотр) + II (v +? v + mпотр) (5. У цих схемах К.Маркс виходив з незмінності технічного рівня виробництва, тому додатковий капітал ділився на постійну і змінну частини в тому ж співвідношенні, яке було у вихідному році, тобто органічна будова капіталу: c / v зберігалося незмінним. Не включаючи зростання органічної будови капіталу в свої схеми, Маркс припускав його, про що свідчать два різних прикладу розширеного відтворення. У першому прикладі співвідношення постійного і змінного капіталу (органічна будова капіталу) становить 4:1 у першому підрозділі і 2:1 у другому підрозділі, а в другому прикладі воно становить 5:1 в обох підрозділах. На думку Маркса, другий приклад відображає більш високий рівень розвитку капіталізму. В. І. Ленін, розвиваючи теорію реалізації К. Маркса, в роботі «З приводу так званого питання про ринки» ділив додаткові капітали в більш високому органічному будову і сформулював дуже важливий закон капіталістичного розширеного відтворення: «в капіталістичному суспільстві виробництво засобів виробництва зростає швидше, ніж виробництво засобів споживання», тобто більш високий зріст I підрозділу суспільного відтворення в порівнянні з II підрозділом. При цьому В.І. Ленін посилається на те, що сам Маркс робив на цей рахунок цілком певне висловлювання, і цитує його: «Відмінність капіталістичного суспільства ... полягає в тому, що капіталістичне суспільство витрачає більше [Nota bene] знаходиться в його розпорядженні річного робочого часу на виробництво засобів виробництва (постійного капіталу), які не можуть зробитися доходом ні у формі заробітної плати, ні у формі надвартість, але можуть функціонувати тільки в якості капіталу ». У 20-ті роки ХХ століття в радянській економічній науці у зв'язку з розробкою першого п'ятирічного плану в роботах С.Г. Струміліна, А.І. Ноткина, А.І. Пашкова, Н.А. Вознесенського та ін визнавалася необхідність випереджаючого розвитку першого підрозділу суспільного виробництва порівняно з другим в перехідний період від капіталізму до соціалізму і в умовах соціалізму. Зазначалося, що це загальна тенденція розвитку продуктивних сил, об'єктивна закономірність, властива взагалі машинної стадії виробництва. При цьому підкреслювалося, що суспільні потреби можна звести лише до зростання предметів споживання, та їх задоволення в чому визначається рівнем розвитку засобів виробництва. Закономірність переважного зростання виробництва засобів виробництва передбачає не просто їх кількісне накопичення, а безперервне вдосконалення і на цій основі - постійне зростання продуктивності праці. Разом з тим, оцінюючи розвиток радянської економіки, ряд авторів, у тому числі, наприклад, проф. Г.П. Журавльова, відзначали, що вульгарне, спрощене тлумачення цієї закономірності, ставлення до неї як до догми поступово мало своїм наслідком зниження життєвого рівня, звуження об'єктивних рівнів розвитку суспільного відтворення ... Що стосується нашої країни, то після війни у нас нарощування обсягів виробництва в I підрозділі стало носити самодостатній характер, тобто виробництво заради виробництва. Для процесу інвестування народного господарства нашої країни були характерні висока частка капітальних вкладень у I підрозділ і поступове зменшення частки капіталовкладень в II підрозділ, охорону здоров'я, культуру та інші сфери життєзабезпечення. |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Інформація, релевантна " 5.5. Відтворення капіталу. " |
||
|