| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Тема VI.2. Головні напрямки економічних реформ постсоціалістичних країн з метою прилучення до світового господарства |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Загальний вектор цих заходів - маркетизація економіки через її роздержавлення, структурну перебудову, лібералізацію цін і фінансове оздоровлення. Перший напрямок руху постсоціалістичних країн до світового господарства - роздержавлення економіки. У всіх колишніх соціалістичних країнах державний сектор прямо або побічно охоплював майже 100% економіки. Вважалося, що державна власність ідентична суспільної власності, а оскільки по соціалістичній доктрині економічною базою соціалізму оголошувалася суспільна власність, практично повне одержавлення вважалося нормою. Державний характер економіки означає завжди надмірну централізацію, а це веде до знищення господарської ініціативи і відповідно гальмує економіку. Колгосп земля державна, матеріально-технічна база належить державі. Якби колгосп був реальним власником, то він сам повинен був встановлювати ціни на свою продукцію, але цього ніколи не було, існував повний контроль держави, а керівництво формально вибирали колгоспники, а офіційно надсилав райком партії, - по суті справи державна структура. Далі колгоспу "зверху" завжди спускався план, нав'язували що виробляти і почому. Для всіх колишніх соціалістичних країн характерно глибоке недорозвинення аграрного сектора, виробництва предметів споживання. У більшості випадків сільське господарство відчуває гострий дефіцит супутніх послуг і суміжних секторів, як тих, що працюють на нього до початку земельної виробництва, так і тих, хто працює на нього в заключній стадії (транспортування, зберігання і переробка сільськогосподарської продукції). Крім того, в самому широкому сенсі вкрай недорозвинена вся інфраструктура, включаючи транспорт, навчання, охорона здоров'я, торговельні та побутові послуги, організація дозвілля і т. д. У розвинених країнах в цьому секторі зайнято від 50 до 70% самостійного населення, у той час як в СРСР - 22%, а в предреформенной Росії - приблизно 25-30%. Вирішення цієї проблеми полягає в поетапному, але швидкому розвитку всіх секторів сфери послуг, яка може виявитися головним джерелом капіталовкладень. Державна власність безумовно має право на існування, але повинна бути суттєво обмежена. Є деякі розрахунки, які свідчать, що коли державний сектор в економіці перевищує 15%, остання не може бути ефективною. Держава повинна брати на себе роль регулятора в рамках проведення ліберальної економічної політики, організації системи економічної допомоги безробітним, тим, хто постраждав в результаті закриття нерентабельних виробництв або скорочення штатів, врегулюванні соціальних конфліктів і т. д. Щоб скоротити поточні витрати, кожне підприємство повинно використовувати рівно стільки робітників, скільки потрібно для виробничого процесу. Надлишок робочої сили на підприємствах (в умовах використання нових технологій) створює потік безробітних. Перехід власності у приватні руки (фізичних та юридичних осіб) розвиває майнові права. Однак все це потребує мобілізації фінансових коштів зазначених осіб, щоб у ході приватизації найбільш важливі підприємства не потрапили в руки іноземців чи під їх контроль. Основна мета переходу до ринкових відносин полягає у відновленні ефективності виробництва, без чого неможливо забезпечити потреби населення і включити країну в міжнародний поділ праці. Для цього насамперед необхідно виявити працездатність всіх суб'єктів господарювання та їх готовність вкладати свої капітали у виробництво - це посилює приватну ініціативу. Наявність власника (приватного), який зацікавлений в успіху своєї діяльності, підвищує ефективність і конкурентоспроможність, зберігає контроль над засобами виробництва. Другий напрямок - фінансове оздоровлення і приборкання інфляції. У всіх колишніх соціалістичних країнах спостерігається складна фінансова ситуація, і це не випадковість, а об'єктивний результат так званого соціалістичного господарювання. Подібне було неминуче, так як колишня соціалістична економіка, з одного боку, виробляла потужні потоки грошей, а з іншого - не створювала достатніх джерел їх покриття. Потужні потоки грошей народжувалися в гіпертрофованому військовому комплексі, надмірному капітальному будівництві, але у всіх цих сферах не створювалися джерела покриття грошей. Такі джерела створювалися в найслабших секторах економіки: сільському господарстві, промисловості групи В і сфері послуг, продукція яких не відповідала вимогам ні по виконаному обсягу, ні за якістю. Тому фінансова криза до перехідного періоду був вже зумовлений, тобто він став неминучим. Дуже тісно до проблеми фінансового оздоровлення примикає проблема лібералізації цін. Вільні ціни - один з головних фундаментальних принципів ринкового господарства. Вільне ціноутворення - необхідна умова нормальної ринкової конкуренції. Вільні ціни означають, що виробники товарів можуть встановлювати їх лише виходячи з кон'юнктури ринку. Вони ж визначають обсяги вироблених товарів і послуг при вільному виборі постачальників і клієнтів. У всіх колишніх соціалістичних країнах здійснена лібералізація цін. Ця реформа - одна з найболючіших ринкових реформ, вона має і виняткову політичну гостроту. Одноразова оголошення вільних цін за відсутності товарних потоків на споживчому ринку (це сталося майже у всіх соціалістичних країнах) викликало гіперінфляцію. Скорочення дефіциту держбюджету через податкове реформування має забезпечити стягнення реального податку на доходи. Відкриття національних кордонів для експорту та імпорту товарів, послуг і капіталу являє собою ще один елемент переходу до ринкової економіки. Це передбачає на початковому етапі зниження реального обмінного курсу національної валюти, щоб стимулювати експорт і обмежити імпорт. Специфіка перехідної економіки пов'язана з тим, що тут присутні елементи і механізми обох типів. У практиці існують дві альтернативи економічних реформ: радикальні (швидкі) реформи - "шокова терапія", через яку пройшли Росія, Польща та ін, і поступового еволюційного переходу - Китай, Угорщина. Загалом програма "шокової терапії" розроблена фахівцями МВФ і МБРР і пропонує наступний пакет заходів, розрахованих на 10-15 років: 1. Макроекономічна стабілізація - посилення податкової та кредитної політики, ліквідація "надлишкової" грошової маси. 2. Лібералізація економіки - реформа внутрішніх цін, лібералізація зовнішньої торгівлі, система розподілу ресурсів, зарплати, ринку праці, фінансів. 3. Лібералізація підприємницької діяльності - приватизація, структурна перебудова, розвиток різних форм власності. 4. Перегляд ролі держави. Реформування економіки в країнах Східної Європи та Росії спочатку базувалося в основному на реалізації концепції "шокової терапії", що припускає швидке забезпечення фінансової стабілізації та лібералізації цін, створення різноманіття форм власності, розширення прав економічних суб'єктів, відкриття внутрішнього ринку. Однак практика показала, що перехід до ринкових відносин вимагає більш тривалої і поступової трансформації всього комплексу макроі мікроекономічних перетворень. Тому згодом аналізовані країни перейшли до довгострокової стратегії економічних перетворень, що передбачає структурну перебудову, розвиток фінансових ринків, вирішення проблеми зайнятості та соціального захисту прав людини. Політична трансформація країн Східної Європи, нових держав Євразії, відповідно і економічні зміни зробили певний вплив на ситуацію у світовій економіці. Фахівці ОЕСР висловили серйозну заклопотаність станом справ у цьому регіоні. Криза в країнах Східної Європи, розрив економічних зв'язків між новими державами колишнього Союзу, сприяв ще більшого скорочення обсягів виробництва, ослаблення процесу стабілізації національних економік. В цілому все це, в умовах наростаючого невдоволення населення, здатне гальмувати проведені економічні реформи. На думку фахівців ОЕСР і МВФ велику позитивну роль може зіграти виставу цим державам великих комерційних кредитів західними партнерами. Однак у нинішніх умовах зовнішні кредити (навіть на самих вигідних умовах) навряд чи вирішать внутрішні проблеми країн колишнього Союзу і прибалтійських держав, якщо вони самі не знайдуть шляхи для зупинки спаду виробництва, його стабілізації та подальшого зростання. Це також думка міжнародних експертів, з чим важко не погодитися * 1. На перших порах говорили, що це питання спірне, але практика показує правильність постановки такого питання. ___ * 1 Хасбулатов Р.І. Світова економіка. - М.: Інса. - 1994. - С. 34. Незалежно від того, як вирішуватиметься валютна проблема, адміністрація МВФ з початку реформ радить країнам СНД та іншим державам зберегти єдиний торгово-економічний простір, ввести на певний термін єдиний тариф на імпорт споживчих товарів, що поки на перших порах ігнорувалося реформаторами СНД, у тому числі і Росії. Експерти МВФ висловлюються також на користь освіти платіжного союзу СНД. У відносно кращому становищі перебували держави Центральної та Східної Європи. Незважаючи на серйозні труднощі, економічні реформи тут дають позитивні результати. Найбільш сприятлива ситуація склалася в Угорщині, де темпи зростання ВВП в 1993 р. склали 3%. У Чехії і Словаччині - інакше: у другому півріччі 1992 ВВП скоротився на 5%, далі в 1993 р. прогнозується стабілізація. Застій, падіння виробництва і торгівлі протягом 1991-1992 рр.. характерні для Польщі. Наближається до стабілізації економічне становище Болгарії та Румунії, про що свідчать показники - скорочення ВВП у другому півріччі за 1992 р. було на рівні 8%, а в 1993 р. - деяке поліпшення: зниження падіння ВВП до 2% (див. табл. 34) . Таблиця 34 Економічна ситуація в країнах Східної Європи та СРСР-СНД. Дані національної статистики за соотвествующие роки. Доповідь ОЕСР
Дані таблиці з доповіді ОЕСР про стан світової економіки показують динаміку основних макроекономічних показників у країнах Східної Європи, СРСР-СНД на початку 90-х рр.. Вони свідчать про триваюче на цей період глибокій економічній кризі в країнах Східної Європи, СРСР-СНД: - Продовжується падіння виробництва по всіх групах, особливо критична ситуація в країнах СРСР-СНД; - У всіх країнах зростає рівень безробіття; - Посилюється інфляція, особливо різко в СРСР-СНД; - Всім країнам Східної Європи та СРСР-СНД характерний негативний платіжний баланс (пасивний), тобто платежі перевищують інвестиційні надходження, що свідчить про те, що вони всі є боржниками. Вкрай важка економічна ситуація залишається в Албанії, тут як і в СНД, пізніше всіх були розпочаті політичні та соціально-економічні перетворення. Одну з причин гальма можна назвати - напружена політична ситуація в цих країнах, особливо в СНД. Вона перешкоджає розробці та вибору відповідної програми внутрішньої економічної політики, спрямованої на подолання кризи і підйом виробництва. Події в Югославії, на Україні, в Молдавії, Таджикистані, Закавказзі, на Північному Кавказі і т. д. поглинають величезні бюджетні кошти, підривають сформовану структуру, поглиблюють економічну кризу. Більш того, всі негативні зміни в цих країнах вплинули на всі сектори світової економіки. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| « Попередня | Наступна » | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Інформація, релевантна "Тема VI.2. Головні напрямки економічних реформ постсоціалістичних країн з метою прилучення до світового господарства" |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||