| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2.5. Природа світової кризи |
||
|
За проявився в даний час тенденціям розгортається глобальної кризи видно, наскільки більш важким у порівнянні з рецесіями 1991, 1998-1999 і 2001 років він загрожує стати. Одночасно ясно, що почалася в 2008 році глобальний криза не пов'язаний тільки з товарним перевиробництвом, а є наслідком системних протиріч світової економіки. Розгортається криза не може просто скинути накопичену товарну масу, після чого економіка знову швидко вийде на криву зростання. Відбуваються в США розпродажі заповнили ринок товарів не приведуть до оздоровлення американської та глобальної економіки. У результаті кризи повинні опинитися дозволеними деякі протиріччя в міроекономіке, що рівнозначно зміні неоліберальної моделі на нову. В силу своєї природи, зумовленої що викликали його суперечностями, криза покликаний здійснити якісні зміни у світовій господарській системі, повернувши їй ефективність. Міроекономіка після Великої депресії 1929-1933 років пройшла кілька стадій розвитку, підвищувальних і понижувальних хвиль по Кондратьєву. З 1933 по 1948 мала місце понижувальна хвиля. Після кризи 1949 до 1973 року продовжувалася підвищувальна хвиля, що характеризувалася подорожчанням робочої сили і капіталів, а також активним технологічним оновленням виробництва. У цей період зростаюча європейська й американська промисловість відчували потребу в робочій силі, яка ввозилася з країн периферії. У західному суспільстві панував кейнсіанський підхід, реалізовувалися принципи соціальної держави. Різко зріс освітній рівень населення, вища освіта стала масовим. Однак до початку 1970-х років глобальна господарська система опинилася в глухому куті. Неабиякою мірою новий криза виникла через страхи ділової еліти перед зрослої силою організованих робітників, що включали тепер і людей ще недавно привілейованих професій. Велику роль зіграли події у Франції 1968, масові виступи в США. Разом з тим, вироблена в колишніх колоніях модернізація відкривала широкі можливості для використання ресурсів периферії по-новому. Емпірично доведено, що чергуються в світосистемі підвищувальні і знижувальні хвилі мають специфічні риси. Тривалість хвиль у проміжку 1790-2008 років коливалася від 16 до 30 років. Знижувальні хвилі охоплюють періоди екстенсивного освоєння центрами капіталізму ресурсів світової периферії. У період понижувальних хвиль фінансові операції мають пріоритет над вкладеннями у виробництво, підпорядковуючи його своїм інтересам. Ставка відсотка через активного накопичення капіталів має тенденцію до зниження. Робоча сила також дешевшає чи не дорожчає, оскільки пропозиція на ринку праці перевищує попит. Продовольчі ціни мають тенденцію до зменшення. Знижувальні хвилі відрізняє прогрес комунікацій, від транспорту до зв'язку, і повільний розвиток технологій виробництва. Підвищувальної хвилі, навпаки, характеризуються швидким технологічним прогресом індустрії. Робоча сила дорожчає, оскільки потреба у кваліфікованих фахівцях росте. Капітали також виявляються дорогими, стимулюючи ріст продуктивності праці. Громадська цінність знань зростає. Підвищувальні хвилі змінюють знижувальні, коли екстенсивне використання ресурсів міросістеми втрачає ефективність, а позитивний результат може дати лише максимально раціональне їх застосування. За підсумками чотирьох економічних криз 1969-1971, 1973-1975 (відзначеного стрибком цін на нафту і високою інфляцією), 1978-1980 і 1981-1982 років в глобальному господарстві відбулися якісні зміни - підвищувальна хвиля змінилася знижувальної. В результаті двох останніх криз, які опинилися особливо важкими для індустріально розвинених країн, почався масовий перенесення промисловості в зону світової периферії, що стала до 2008 році не сировинної, а промислової периферією. Одночасно політика технологічного переоснащення індустрії зі ставкою на висококваліфікованих працівників змінилася орієнтацією на дешеву робочу силу в країнах «третього світу». Успішність нової політики забезпечило швидкий розвиток комунікаційних технологій, передусім пов'язаних із сферою управління: комп'ютери, Інтернет, супутниковий зв'язок. Різко зросла швидкість переміщення капіталів, виникли електронні гроші. Національні монополії з «першого світу» перетворилися на транснаціональні корпорації. Ідеологія кейнсіанського розвитку змінилася неоліберальної доктриною відкритої економіки. Нова господарська епоха отримала назву фінансової глобалізації. В результаті глобалізації 1975-2008 років, що явилася новою стадією розвитку міроекономікі, цілі регіони планети перетворилися з аграрних в промислові. Сотні мільйонів людей виявилися змушені залишити традиційні натуральні господарства, ставши найманими робітниками. Сталася безпрецедентна у світовій історії пролетаризація. Простір ринкових відносин розширилося, робоча сила виявилася дешевше промислових технологій. У «старих індустріальних країнах» уряду стали проводити політику «скидання баласту»: ліквідацію соціальних завоювань, приватизацію, зниження витрат на освіту та інші суспільні сфери. Неоліберальна економічна модель мала в своїй основі протиріччя, розвиток яких визначало кінець її існування. Вироблені в країнах периферії товари повинні були продаватися в центрі - розвинених західноєвропейських та північноамериканських країнах. Але в міру виносу з них виробництва споживчі можливості населення зменшувалися, лише дуже обмежено компенсуючись «новою економікою»: сферою послуг та інформаційних технологій. Зростання споживчих ринків країн промислової периферії не міг покрити зростаючий дефіцит попиту. У період глобалізації капітали почали вільно переміщатися з однієї зони планети в іншу, але робоча сила була штучно замкнена в національних кордонах. Корпорації мали можливість вибирати собі будь-який з безлічі ринків праці. Закриті державні кордони і жорсткі антиміграційні закони перешкоджали робочим залишати зони, де не діяло трудове і соціальне законодавство, а люди були безправні. Навіть якщо робочі нелегально виривалися в ЄС, США та інші країни (з деяких пір і Росію), вони залишалися майже безправними. Така політика полегшувала корпораціям зниження оплати праці для громадян «старих індустріальних країн», а також згортання соціального та трудового законодавства. Забезпечуючи зростання рентабельності корпорацій, неоліберальна модель глобальної економіки була позбавлена системних перспектив. Щоб розвиватися далі, світовому господарству потрібні якісні зміни. Високі прибутки корпорацій, отримані в результаті жорстокої експлуатації безправних робітників «третього світу», забезпечили здешевлення капіталу, що дозволило в 2001 році відкласти системна криза за рахунок безпрецедентного поширення споживчих та іпотечних кредитів. Однак цього ресурсу виявилося достатньо для підтримки економічного зростання в глобальній системі лише до кінця 2007 року. Нова світова криза відкрився обваленням кредитної піраміди в США, споживчому центрі планети (на США припадає до 40% глобального споживання). Маси американців виявилися не в змозі купувати колишню кількість товарів на свої доходи, що знижувалися з початку 1980-х років. Населення США також продемонструвало нездатність платити навіть за найдешевшими кредитами. Аналогічні проблеми проявилися у Великобританії і ЄС. Відкрився новий криза глобальної економіки, що знаменує зміну великих господарських хвиль. Міроекономіка не могла далі розвиватися по-старому. Протягом усього періоду 1975-2008 років корпорації та держави проводили політику свідомого здешевлення робочої сили. Компанії виносили виробництво в «третій світ», погіршуючи умови найму в «першому». Понад 30 років заробітна плата не збільшувалася, а позитивність робочого тижня росла. Після кризи 2001 року держави посилили емісію. ЄС пустив в оборот купюри в 500 євро, Росія - 5000 рублів. Найбільш активною виявилася емісійна політика США. Під час останньої знижувальної хвилі в діловому світі панувала доктрина дешевої робочої сили. Вважалося, що конкурентоспроможність підприємств і національних економік безпосередньо залежить від величини заробітних плат і дешевизни національних валют. Передбачалося, що чим ці показники нижчі, тим ефективніше економіка. Однак в умовах глобальної девальвації валют падіння ціни на робочу силу вступило в протиріччя з її споживчої функцією. Те, що відбувається в міроекономіке здешевлення робочої сили, що стало через кризу некерованим, робить збитковим виробництво товарів в колишній кількості і на колишньому технічному рівні. Для зняття цієї суперечності потрібно стрибок в продуктивності праці, що означає технічну революцію в індустрії. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 2.5. Природа світової кризи " |
||
|
||