| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Підсистеми світового господарств |
||
|
З тим, щоб забезпечити обгрунтованість і об'єктивність у підрозділі світового господарства на окремі підсистеми, фахівці використовують такі критерії: рівень економічного розвитку, соціальна структура господарства, рівень і характер зовнішньоекономічних зв'язків, тип економічного зростання. При цьому найбільш поширеним критерієм визначення підсистеми виступає рівень господарського розвитку, який загалом характеризується обсягом виробництва валового продукту на душу населення. Розвиток окремої країни водночас визначається рівнем індустріалізації і структурою виробництва, які є важливими чинниками зростання національного доходу. Сучасний етап промислового розвитку характеризується широким використанням інформаційної техніки і технології, дають велику економію уречевленої праці. Важливо, що в сферу індустріалізації та інформатизації включаються не тільки промислові галузі, але також сільське господарство та сфера послуг. Як відомо, структура промислового виробництва складається з засобів виробництва і предметів споживання. В індустріальних країнах важливе місце займає виробництво споживчих товарів тривалого користування, а рівень виробництва засобів виробництва і предметів споживання приблизно рівні. Показником рівня економічного розвитку служить також витрата сировини й енергії на одиницю продукції, що випускається. Причому в міру підвищення рівня економічного розвитку скорочується витрата сировини й енергії, а замість натуральної сировини у все більшій мірі використовуються штучні матеріали. Відомо, що за показником виробництва валового продукту на душу населення країни діляться на кілька груп. Як правило, фахівці виділяють високорозвинені країни (де даний індикатор становить понад половину відповідного показника США), країни середнього рівня розвитку (з аналогічним індикатором в межах 30-50% від показника США) та інші держави, включаючи групу найменш розвинених країн, які мають найменші значення аналізованого показника. При цьому також враховується, що продуктивні сили функціонують у певній системі виробничих відносин, які визначають загальний тип соціально-економічного розвитку. Тому одним із критеріїв виділення підсистем у світовому господарстві виступає соціальна структура економіки, в рамках якої розвиваються окремі країни і групи країн. В її основі лежать характер і форми реалізації власності, а також пов'язана з ними галузева структура населення. Якої-небудь соціальній структурі економіки властива певна послідовність у розвитку окремих сфер господарства. Істотним за своїм значенням критерієм визначення підсистем світового господарства виступає тип економічного розвитку, що висловила не тільки кількісні зміни у виробництві товарів і послуг, але й певні якісні зрушення. Так, при екстенсивному типі розвитку економічне зростання досягається за рахунок кількісного збільшення факторів виробництва при незмінній технічній основі, що призводить до практично незмінною ефективності виробництва. Інтенсивний же тип економічного зростання базується насамперед на збільшенні масштабів випуску продукції шляхом якісного вдосконалення факторів виробництва. Це передбачає вдосконалення засобів і предметів праці, підвищення кваліфікації робочої сили, поліпшення організаційних параметрів виробництва, завдяки чому приріст виробництва забезпечується переважно за рахунок збільшення суспільної продуктивності праці. Хоча в реальній дійсності не спостерігається «чистих» типів економічного розвитку, проте стосовно окремих підсистем можна говорити про переважно екстенсивної або переважно інтенсивної формах виробництва, що змінювали один одного протягом повоєнних років. Так, розвиток економіки індустріальних країн світового господарства до середини 60-х рр.. за багатьма ознаками відноситься до переважно екстенсивного, а в останні тридцять років - переважно інтенсивного типу розвитку. Крім того, характеристика і місце підсистем у світовому господарстві нерозривно пов'язані з місцем у національних господарствах зовнішнього сектору, який знаходить своє вираження в експорті й імпорті товарів і послуг, русі капіталу. Це характеризує напрямки, міру і форми участі країни в міжнародному поділі праці. Сучасний рівень розвитку продуктивних сил, інтернаціоналізація виробництва виключають можливість ефективного ведення господарства в рамках замкнутих комплексів. За допомогою міжнародного обміну забезпечується приплив відсутніх або більш дешевих споживчих і капітальних товарів і послуг, а також доступ до додаткових ринків збуту. Цілком природно, що серед найважливіших показників, що характеризують роль зовнішньоекономічних зв'язків, слід перш за все виділяти такі, як експортні та імпортні квоти товарів і послуг, товарна структура зовнішньої торгівлі, характер участі в міжнародному русі капіталу, технології , робочої сили, ступінь відкритості господарства. При цьому під відкритою економікою розуміється таке господарство, напрямки розвитку якого визначаються тенденціями, що діють у світовому господарстві, а зовнішньоекономічні зв'язки посилюються, при цьому зовнішньоторговельний оборот досягає такого рівня, коли він починає стимулювати загальне економічне зростання. Крім того, відкритість економіки пов'язана з впливом участі країни в міжнародному поділі праці на формування структури її виробництва. У господарстві більш-менш замкнутого характеру структура виробництва залежить, з одного боку, від наявних у країні ресурсів, з іншого - від структури внутрішнього попиту. Для відкритої економіки характерно, що міжнародний поділ праці впливає на прийняття рішень, що стосуються формування внутрішньої структури виробництва. Іншим не менш важливим ознакою виділення підсистем виступають величина їх економічного потенціалу, що залежить не тільки від рівня розвитку, але і від масштабу продуктивних сил, чисельності населення, розмірів території, наділеного природними ресурсами. Не випадково тому, такі країни, як КНР, Індія, не без підстави виділяються рядом дослідників в окремі підсистеми. Але в цілому на базі різноманітних критеріїв у сучасному світовому господарстві виділяється певна кількість підсистем. Найбільш великими підсистемами є три групи національних економік: промислово розвинені (капіталістичні) країни, країни перехідного періоду (у минулому соціалістичні або країни з централізованим плануванням економіки) і ті країни. При цьому названі підсистеми відповідно з перерахованими вище критеріями можуть також підрозділятися на ряд субсистем. Необхідно мати на увазі, що часто найбільші міжнародні організації недостатньо чітко слідують вищезгаданим критеріям, приймаючи до уваги формальні ознаки приналежності до тієї чи іншої групи країн. Так, статистика ООН включає до числа країн, що розвиваються КНР, КНДР, Кубу, а також країни, які досягли відносно високого рівня розвитку господарства - Бразилію, Республіку Корея, Сінгапур і т. д. Експерти ж Світового банку основним критерієм виділення тих чи інших груп країн вважають рівень ВВП на душу населення. З 1988 р. в публікаціях Світового банку колись соціалістичні країни були віднесені до групи країн, що розвиваються. Представлене навчальний посібник в основному базується на даних класифікації ООН. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " підсистеми світового господарств " |
||
|
||