| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1.3. Міжнародна спеціалізація та її сутність |
||
|
Поряд з тенденцією до всесвітньому господарству, всесвітньому ринку на основі поділу праці, продовжує діяти міжнародна спеціалізація, сутність якої полягає в тому, що окремі країни спеціалізуються на випуску якихось конкретних товарів і послуг. Ця спеціалізація пояснюється традиціями, специфікою виробничого потенціалу, економічним потенціалом, наявністю або відсутністю природних ресурсів. Спеціалізація дозволяє окремим країнам не затрачати величезні грошові ресурси на створення деяких виробництв для випуску товарів, а отримувати їх шляхом зовнішньої торгівлі. Це пов'язано з тим, що та чи інша країна має тривалим, професійним досвідом у виробництві тих чи інших високоякісних товарів, що дозволяє експортувати їх в інші країни, які імпортують такі товари, оскільки вони їх не виробляють в силу певних внутрішніх національних особливостей економік. Система міжнародної спеціалізації, хоча й існувала на початку XX в., Найбільший розвиток отримала в другій половині його половині. Цьому сприяло насамперед економічний і політичний розвиток окремих країн, науково-технічна революція, подальший розвиток всесвітнього ринку, політика державного регулювання економік. В результаті подальшого розвитку міжнародної спеціалізації відбувся поділ країн як би на три групи: 1) країни, що виробляють продукцію обробної промисловості на світовий ринок, 2) країни, що дають продукцію добувної промисловості; 3) країни, що спеціалізуються на виробництві і продажі продукції сільського господарства. У той же час існує і четверта група країн, яка одночасно виробляє продукцію обробляю-щей, добувної промисловості та сільського господарства. Це ряд західних промислово розвинених країн (США, Канада, Англія, ФРН, Франція). До першої групи країн слід віднести в основному такі промислово розвинені західні країни, як США, ФРН, Англію, Францію, Канаду, Італію, Японію, які постачають на світовий ринок високотехнологічне обладнання, автомобілі, верстати, хімічні товари, побутову техніку. Разом з тим всередині цієї групи також існує спеціалізація по деяких видах продукції. Наприклад, виробниками та постачальниками авіаційної техніки є в ос-новних США, Англія, Франція, ФРН, Італія, виробниками та постачальниками високоякісних автомобілів - корпорації США, Англії, ФРН, Франції, Японії, Італії, Швеції. У конкурентній боротьбі у виробництві побутової техніки пріоритет у спеціалізації мають Японія, ФРН, Голландія. До другої групи належать країни, що володіють потужними мінеральними ресурсами і продають їх на світовому ринку. Це насамперед нафтовидобувні країни Близького Сходу, Латинської Америки, Африки, які здійснюють продаж нафти і газу. В основному промислово розвиненим країнам. Крім того, до цієї групи слід віднести ряд країн Африки і Латинської Америки, а також такі промислово розвинені країни, як Швеція, Австралія, Канада, які видобувають і продають у великій кількості різні мінеральні ресурси (вугілля, руди чорних і кольорових металів, золото, срібло і т.д.). До третьої групи належать країни, спеціалізація яких на всесвітньому ринку обмежується виключно сільськогосподарською продукцією, або через слабке економічного розвитку в основному внаслідок колоніального панування ряду західних країн у XVIII-XIX ст. Постачальниками сільськогосподарської продукції на світовому ринку є також більшість промислово розвинених капіталістичних країн (США, Канада, практично всі країни Західної Європи, Австралія, Нова Зеландія). Говорячи про третій групі країн - постачальників сільськогосподарської продукції, слід відзначити наявність серед них спеціалізації на певний вид продукції. Так, Бразилія є визнаним постачальником кави, Аргентина - м'яса, Куба - цукру, Індія і Шрі-Ланка - чаю, ряд країн Латинської Америки та Африки - бананів, арабські країни - фініків і цитрусових, бавовни. Міжнародна спеціалізація виробництва забезпечує відносно повне і економічне використання продуктивних сил кожній розвиненій в економічному відношенні країни. Розвиток і поглиблення міжнародної спеціалізації на основі поділу праці позбавляє багато країн від економічно непередбаченої і в ряді випадків непосильною завдання розвитку всіх галузей виробництва і дозволяє сконцентрувати зусилля і спеціалізуватися на виробництві певних видів продукції. Разом з тим воно виключає можливість утворення монокультурною структури економіки, оскільки передбачає створення в кожній країні раціонального господарського комплексу взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих галузей народного господарства. Однак таке формулювання прийнятна в основному для економічно розвинених країн і абсолютно не підходить багатьом розвиваються, чия економіка продовжує носити монокультурний характер, тобто має одноманітну економічну спрямованість. Тому між-народного спеціалізація при всій її специфіці повинна бути спрямована на багатогалузеву структуру народного господарства, в якій поєднується оптимальний варіант співвідношення різних галузей. Однак дана концепція в цілому складними для виконання. Навіть у ряді промислово розвинених країн існує певна диспропорція у розвитку різних сфер економіки. Диспропорціональність, причому значна, існувала і в соціалістичних країнах, про що свідчить низька частка продукції обробної промисловості в їх експорті на світовий ринок. Система замкнутого господарського комплексу, або одностороння, занадто вузька між-народна спеціалізація економіки, завдає шкоди ефективності суспільного виробництва і знижує темпи економічного розвитку як окремих країн, так і всього світового господарства. Формування міжнародної спеціалізації виробництва визначається рядом факторів, зокрема: - по-перше, існуючими та прогнозованими до введення виробничими потужностями, трудовими ресурсами, можливостями зростання чисельності та кваліфікації кадрів в країні; - по-друге, рівнем національного доходу, нагромадження і споживання в економіці країни, можливостями його підвищення, а також розширенням ємності внутрішнього ринку; - по-третє, природними багатствами і грунтово-кліматичними умовами; - по-четверте, географічним положенням країни по відношенню до інших країн, існуючими міжнародними комунікаціями та перспективами їх подальшого розвитку; - по-п'яте, склалися економічними зв'язками країни, можливостями їх подальшого розширення і встановлення нових зв'язків. В ідеальному відношенні, з точки зору міжнародної спеціалізації, перебувають ті країни, яким притаманні дії всіх цих факторів, що дозволяє їм збалансування брати участь у поділі праці та світовому господарстві. Міжнародна спеціалізація не є застиглим процесом, вона постійно піддається еволюційним змінам. Починаючи з 70-х рр.. міжнародна спеціалізація зазнала певних змін під впливом розвитку транснаціональних корпорацій промислово розвинених капіталістичних країн. Погоня за прибутком, низькі витрати виробництва, більш дешева робоча сила зумовили розвиток виробництв і послуг транснаціональних корпорацій в різних країнах від промислових до розвиваються. Створюючи високотехнологічні виробництва і виробляючи високоякісну конкурентну продукцію, що поставляється на різні національні ринки, вони по суті є основними носіями міжнародної спеціалізації в рамках всесвітнього господарства та світового ринку товарів і послуг. Досить відзначити, що основними постачальниками легкових та вантажних автомобілів на світовий ринок є транснаціональні корпорації промислово розвинених країн (у США - «Дженерал моторс», «Форд», «Крайслер»; в ФРН - «Даймлер бенц», «Фольксваген», «Опель »,« Ауді »; у Франції -« Рено »,« Пежо-Сітроен »; в Англії -« Брітіш моторі »,« Роллс-Ройс »; в Японії -« Міцубісі »,« Ніссан »,« Тайота »; в Італії - «Фіат»; в Південній Кореї - «Дайва»). Те ж саме можна сказати про другий високоякісної продукції обробної промисловості, виробленої транснаціональними корпораціями. Наприклад, в галузі електронної продукції превалюють корпорації США, Японії, ФРН, Франції, Голландії, Італії, а в сфері виробництва побутової техніки - ФРН, Франція, Англія, Японія, Голландія. Таким чином, за останні 20-30 років транснаціональні компанії взяли на себе функцію міжнародного поділу праці та міжнародну спеціалізацію. В даний час зовні міжнародний поділ праці та міжнародну спеціалізацію здійснюють країни і держави, а по суті її проводять транснаціональні корпорації, які, маючи національні штаб-квартири і виробництво всередині своїх країн, розташовують також величезним виробничим, побутовим, фінансовим, технічним потенціалом в інших країнах . Говорячи про міжнародної спеціалізації і поділі праці, даючи характеристику сучасним міжнародним економічним відносинам, слід підкреслити, що спеціалізацію і розподіл праці в останні 20-30 років не можна обмежити лише сферою виробництва товарів і послуг. Вона значно ширше і охоплює сферу ринку капіталу, ринок цінні паперів, надання різних послуг. При цьому головну роль у посиленні спеціалізації та розподілі праці зіграли транснаціональні компанії, які на світовому ринку пред'являли попит на позичковий капітал і різні послуги. Задовольняти ці потреби стали транснаціональні кредитно-фінансові інститути (комерційні та інвестиційні банки, страхові компанії, приватні пенсійні, інвестиційні компанії). Дані установи забезпечують основний оборот кредитних ресурсів, цінних паперів, страхування і фрахту на світовому ринку. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 1.3. Міжнародна спеціалізація та її сутність " |
||
|
||