| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
11.4. Світова валютна система |
||
|
1 Світова валютна система являє собою історично сформовану форму звернення національних грошових одиниць різних країн світу, які опосередковують процес міжнародного руху товарів, послуг капіталу і робочої сили. Національна валютна система - це форма організації грошових відносин, яка охоплює не тільки внутрішнє грошовий обіг, але і сферу міжнародних розрахунків країни. У міру розвитку міжнародних економічних відносин на базі національних валютних систем створюється світова валютна система. Міжнародні розрахунки - це розрахунки між державами, організаціями, фірмами та громадянами, які перебувають на території різних країн. У процесі здійснення міжнародних розрахунків виникають дві основні проблеми: 1) як встановити та регулювати співвідношення обміну національної грошової одиниці з іноземними; 2) як вирішувати проблеми незбалансованості розрахунків національної економіки із зовнішнім світом. Весь комплекс відносин по міжнародних розрахунках знаходить своє концентроване вираження в платіжному балансі - статистичному звіті про стан зовнішньоекономічних зв'язків країни за певний період. Він являє собою співвідношення платежів за кордон і надходжень з-за кордону. Історично організація системи грошового обігу та міжнародних розрахунків передбачала закріплення за золотом грошових функцій і офіційне встановлення фіксованого золотого вмісту (паритету) національної грошової одиниці. Встановлений золотий паритет був офіційною ціною золота. Золоті монети були в обігу і мали силу законного платіжного засобу. Центральні банки обмінювали паперові гроші на золото за номіналом. Був дозволений вільний ввіз і вивіз золота в будь-якому вигляді. Валютні курси фіксувалися на базі золотих паритетів національних грошових одиниць і коливалися у вузьких межах «золотих точок», які визначилися витратами (на страхування та транспортування), пов'язаними з переміщенням золота між країнами. Класичний золотий стандарт сформувався у Великобританії на початку XIX в., А до його кінця був встановлений практично у всіх основних промислово розвинених країнах (в Росії - з 1897 р.), перетворившись, таким чином, в світову систему. В умовах золотого стандарту регулювання платіжного балансу здійснювалося в основному стихійно, шляхом переливів золота з одних країн в інші через приватні канали. Основа для ліквідації системи золотого стандарту у його класичному варіанті була підготовлена розвитком міжнародного руху капіталу і еволюцією внутрішнього платіжного механізму, в якому кредит і безготівкові гроші займають панівне становище. Регулярні економічні відносини між партнерами різних країн роблять необхідним накопичення ними іноземної валюти в готівковій та безготівковій формах як резерв для швидкого погашення своїх зобов'язань перед партнерами конкретної країни з певною національною валютою. Безперервність переказу грошових коштів забезпечується наявністю певних валютних запасів на рахунках як комерційних, так і центральних банків. При цьому накопичуються в основному резервні валюти, тобто національні валюти, найбільш широко застосовуються в національних розрахунках. Таким чином, були підготовлені об'єктивні умови для заміни системи золотого стандарту на більш ефективну систему. Поштовхом для цього послужила політична та економічна нестабільність у світовій економіці та міжнародних відносинах в період між двома світовими війнами і в роки Другої світової війни. Принципи дії нового механізму були визначені на валют-но-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р. Бреттон-Вудська валютна система - це світова валютна система, при якій долар США, а також англійський фунт стерлінгів, хоча і в значно меншому обсязі, здійснювали резервні функції поряд із золотом і обмінювалися на нього. Ціна золота була незмінною і становила 35 дол. за 31,1 г золота (тройська унція). Валютні курси був ^ фіксовані, а все регулювання валютних відносин між країнами, окрім країн в соціалістичного табору, здійснювалося через МВФ. Недосконалість даної системи полягало в тому, що для нормального функціонування золотовалютного стандарту було потрібно постійне збільшення резервів відповідно до потреб розширення економічних і, відповідно, платіжних відносин в умовах зростання світової економіки і підтримка оптимального співвідношення між золотими і валютними (доларовими) резервами, з тим щоб ціна на золото була рівноважної. Невиконання цих умов вело до руйнування даної системи. Брак резервів (доларів, фунтів стерлінгів, золота) приводила до гальмування світової торгівлі, а їх надлишок - до дестабілізації системи фіксованих валютних курсів. В умовах даної системи до кінця 1960-х рр.. долар США практично монополізував сферу міжнародних розрахунків, що знайшло відображення у зростанні його частки в золотовалютних резервах всіх країн (75% в 1970 р.). В результаті відносного зниження конкурентоспроможності американської економіки з 1970-х рр.. для США стало характерним негативне сальдо платіжного балансу і як наслідок цього - ослаблення долара. Дефіцит балансу США погашали не золото, а доларами, що призвело до наростання незбалансованості міжнародних розрахунків і підриву довіри до золотому змісту долара. 15 серпня 1971 США офіційно припинили обмін доларів на золото. До цього часу запаси доларів у міжнародних резервах перевищили золотий запас США в кілька разів, а інші країни почали вимагати обміну доларових резервів на золото. Західноєвропейські країни відмовилися від зобов'язань з підтримки курсу долара. Так з'явилася система плаваючих курсів, що фактично призвело до відмови від усіх засадничих принципів системи золотовалютного стандарту. Багато держав робили певні зусилля з обмеження коливань валютних курсів, переслідуючи різні економічні цілі. Уряд Японії неодноразово впливало на курс ієни в бік його зниження, щоб забезпечити японським експортерам конкурентні переваги на міжнародних ринках. Країни ЄС намагалися скоротити межі коливань між курсами своїх валют. Так, в грудні 1971 р. вони встановили максимальні рамки коливань найбільш сильних і найбільш слабких валют ЄС («тунель») та максимальні межі коливань для кожної пари валют («змія») та шляхом взаємних інтервенцій мали намір регулювати дану систему взаємних курсів валют. У 1978 р. набули чинності поправки до статуту МВФ, які зафіксували зміни, що відбулися у світовій валютній системі: 1) скасовувалася офіційна ціна золота; 2) офіційно закріплювалася система плаваючих курсів; 3) підвищувалися вимоги до координації внутрішньої та зовнішньої економічної політики для країн - членів МВФ; 4) декларувалося намір перетворити СДР (спеціальні права запозичення - міжнародний резервний актив, що емітується МВФ і не має матеріально-речової форми, а існуючий лише у вигляді бухгалтерського запису на рахунках центральних банків, а також на спеціальному рахунку МВФ) в основний резервний актив. Зрештою, незважаючи на перші невдалі спроби, була створена система керованого плавання валютних курсів, при якій зовнішня незбалансованість платіжного балансу регулюється як за рахунок поступового зміни валютних курсів, так і одночасного проведення внутрішніх макроекономічних перетворень. Таким чином, валютна політика країни стала невід'ємним елементом її макроекономічної політики. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 11.4. Світова валютна система " |
||
|
||