Головна
ГоловнаЕкономікаЕкономіка країн → 
« Попередня Наступна »
П.В. Сергєєв. Світова економіка, 1999 - перейти до змісту підручника

Структура зарубіжних инвестици

Переважна частина інвестицій та здійснюють їх головних «дійових осіб» ТНК зосереджена в згаданій «тріаді» (США , ЄС і Японія). На 10 найбільших приймаючих країн припадають 2/3 припливу інвестицій на 100 малих країн - 1%.
Рекордне зростання інвестицій всередині групи найбільш розвинених країн пов'язують насамперед з активно відбувається процесом міжфірмових злиттів і придбань акцій партнерів.
Майже 90% всього приросту ПІІ в 1995 р. (як їх вивезення, так і розміщення) припадало на промислово розвинені держави, внаслідок чого частка останніх у загальносвітовому обсязі розміщення продуктивного капіталу зросла до 65% порівняно з 59% в 1994 р., а частка у вивезенні капіталу - до 85% в порівнянні з 83%.
Якщо за масштабами закордонного інвестування лідирують ТНК, що базуються в США, Великобританії, Франції, то найбільш привабливими для іноземних інвестицій були фактично ті ж країни - США, Великобританія, ФРН.
Нерівномірність розміщення інвестицій характерна і для інших груп держав. У загальній сумі розміщуваних коштів в країнах, що розвиваються близько 2/3 припадає на Азію, понад 1/4 - на Латинську Америку, решта (до 1/10) - на Африку.
Намітився в середині 90-х рр.. помітне зростання припливу ПІІ в азіатські держави відображає походив там інтенсивний економічний ріст, прогрес у процесі лібералізації. Відповідно ці країни стали займати все більш важливе місце в інвестиційних планах ТНК. Одночасно ростуть і ПІІ, здійснювані між самими країнами, що розвиваються (у 1994 р. понад 1/2 всіх зарубіжних вкладень з країн Азії були зроблені в рамках того ж регіону).
Південна, Східна та Південно-Східна Азія залишається найбільшим регіоном розміщення ПІІ серед країн світу, що розвивається. Так, в 1995 р. туди було направлено 65 млрд. доларів, тобто 2/3 від усіх ПІІ, отриманих країнами, що розвиваються. Це обумовлено тим, що сучасні масштаби і динамізм розвитку азіатських держав робили їх все більш привабливими для ТНК з усіх країн, які прагнуть знайти там нові ринки збуту або включити ресурси регіону в свої глобальні виробничі схеми.
Починаючи з 1992 р. найбільшим одержувачем ПІІ в групі країн, що розвиваються виступає КНР. У 1995 р. в Китаї було розміщено 38 млрд. доларів іноземних інвестицій. Саме китайська економіка задає тон в азіатському інвестиційному бумі. Правда, недавно почалося зміна китайської політики по відношенню до ПІІ може на деякий час обмежити потік інвестицій у цю країну. КНР рухається до створення національного режиму для іноземного капіталу, поступово ліквідуючи предоставлявшиеся йому раніше привілеї, зокрема звільнення від імпортних мит. Враховуючи високі темпи економічного зростання КНР і процес відкриття там все нових сфер для ПІІ, перш за все інфраструктурних галузей, можна припускати, що в довгостроковій перспективі Китай залишиться досить привабливим об'єктом для іноземних інвесторів.
У 1995 р. приплив ПІІ в країни Латинської Америки і Карибського басейну зріс на 5% і досяг 27 млрд. доларів.
Правда, іноземні капіталовкладення сконцентровані всього в декількох галузях: автомобілебудування (Мексика і Бразилія), розробка корисних копалин (Чилі). Посилення інтересу іноземних інвесторів до Аргентині та Перу було пов'язано з розгортанням там процесами приватизації. Інакше кажучи, потоки інвестицій у цю частину світу були значною мірою обумовлені не загальними, а специфічними умовами економіки тих чи інших країн, що виявляється і в істотній нерівномірності обсягів вкладень в окремі роки.
Прикладом могли б служити Аргентина, Венесуела і Перу. Коли на початку 90-х років там проходила приватизація великих компаній, приплив іноінвестіцій істотно виріс, проте в наступні роки вичерпався. Інвестиції у великі гірничорудні проекти і такі галузі, як автомобільна, також відрізнялися численними піками і провалами. Нерівномірність потоків ПІІ по роках призводить не тільки до різких переміщенням країн регіону в списку держав - найбільших одержувачів іноінвестіцій, а й до кардинальних зрушень у галузевій структурі ПІІ в окремих країнах. Наприклад, в Перу в 1995 р. на зв'язок і транспорт довелося 42% усього припливу ПІІ, а в 1990 р. - всього 0,4%. Такий різкий сплеск вкладень пов'язаний з широкомасштабною приватизацією в телекомунікаційному секторі цієї країни.
Фахівці припускають, що нерівномірність потоку ПІІ в країни Латинської Америки збережеться і в осяжному майбутньому. На нього насамперед вплинуть що починається приватизаційний процес в Бразилії та реалізація низки великих інвестиційних проектів у галузі автомобілебудування.
Слід зазначити, що як і раніше залишаються на узбіччі процесу міжнародного інвестування країни, що розвиваються Африки. Хоча за 1985-1995 рр.. абсолютний обсяг розміщених в них ПІІ подвоївся, інвестиції сюди не ростуть настільки ж швидко, як в інші регіони світу. У 1995 р. вони склали практично стільки ж, скільки і в 1994 р. - 5 млрд. доларів, а частка Африки у всіх ПІІ в країни, що розвиваються навіть знизилася до 4,7% порівняно з 5,8% у попередньому році.
Проте всередині самої Африки спостерігаються суттєві зрушення в географії розміщення іноінвестіцій. У 1990 р. більше 40% всіх ПІІ в регіон припадало на держави Південної Африки. З тих пір ситуація кардинально змінилася: до 1993 на півдні континенту залишилося тільки 25% всіх ПІІ, а на перше місце (головним чином внаслідок великих інвестицій західноєвропейських ТНК) вийшли країни Північної Африки, на які в 1980 р. припадало всього 12% всіх ПІІ. Інвестори з промислово розвинених країн виявляють до Африці нерівний інтерес. Велику в порівнянні з американськими і японськими фірмами активність там традиційно розвивають західноєвропейські компанії, що пояснюється географічною близькістю і постколоніальними зв'язками. Найбільшими іноземними інвесторами в Африці залишаються ТНК з Франції, ФРН, Італії і Великобританії.
Примітно, що проявляються істотні відмінності у значимості ПІІ для окремих держав регіону.
Так, в Нігерії, що є важливим об'єктом інтересу міжнародних корпорацій, роль іноінвестіцій щодо масштабів національної економіки не настільки велика, як, наприклад, в Екваторіальній Гвінеї (хоча абсолютний приплив туди іноземного приватного капіталу зовсім невеликий).
Як відомо, в 1995 р. намітилися рекордно високі показники активності іноземних інвесторів у країнах Центральної та Східної Європи. Це пояснювалося не тільки черговою хвилею приватизаційного процесу, а й нарешті почався тут економічним зростанням (Польща і Чехія). У аналізовані країни направлено 5% загальносвітового потоку іноінвестіцій за рік (в 1991 р. - всього 1%). При цьому 2/3 всього приросту 1995 припало на Угорщину і Чехію: приплив приватного капіталу туди майже потроївся, склавши 3,5 млрд. і 2,5 млрд. доларів відповідно. Інвестиції в Росію склали майже 2 млрд. доларів, тобто подвоїлися в порівнянні з 1994 р.
Істотна частка спрямованих в країни регіону ПІІ (у 1994 р.
- 18%) залишається пов'язаної з приватизацією державних підприємств. Правда, ця частка знизилася в порівнянні з періодом 1989-1993 рр.., Коли інвестиції такого роду переважали (за винятком Росії).
На сучасному етапі простежується все більш виразна кореляція між припливом ПІІ, особливо не мають безпосереднього відношення до приватизаційних процесів, і станом економіки приймаючих країн: іноземні інвестиції спрямовуються насамперед у країни, де позначилися перспективи економічного зростання. Тому, незважаючи на те, що багато ТНК поспішили встановити своє, принаймні, номінальне присутність в країнах регіону як тільки на рубежі 80-90-х років там почалася лібералізація регулювання інвестицій, по-справжньому інвестування починається тільки зараз, коли перехідний процес зайшов вже досить далеко і подолана тенденція до падіння виробництва. Подвоєння припливу ПІІ в постсоціалістичні держави, насамперед у Східну Європу, в 1995 р. (порівняно з 1994 р.) свідчить про визнання міжнародним капіталом прогресу цих країн у створенні ринкової економіки.
Інша відмінна риса міжнародного інвестування середини 90-х років - посилення ролі реінвестованих прибутків і внутрішньофірмових кредитів (також представляють собою компоненти ПІІ). За даними за 1995 р., вони зросли відповідно на 78% і 36%. Аналогічним чином рекордний за своїм абсолютним масштабами вивіз капіталу з США в 1995 р. (95 млрд. доларів) відбивав величезні обсяги як нових вкладень в зарубіжну власність (42 млрд. доларів), так і реінвестування отриманих за кордоном прибутків (теж 42 млрд. доларів ). При цьому 54% всього цього потоку було направлено до Західної Європи.
До початку 90-х років вартість продукції зарубіжних філій ТНК досягла 6% світового ВВП, тоді як в 1982 р. цей показник не перевищував 2%.
100 найбільших за розмірами зарубіжних вкладень ТНК (виключаючи банківські та фінансові установи) базуються в промислово розвинених країнах. Вартість їх зарубіжних володінь оцінюється приблизно в 1,4 трлн. доларів, що становить 2/3 загального обсягу ПІІ в світі. За минулі 5 років ця частка залишалася практично незмінною.
Серед компаній перелік найбільш активних учасників зарубіжної інвестиційної діяльності продовжує очолювати з 1990 р. англо-голландський концерн «Роял-Датч Шелл» із зарубіжними активами в 63,4 млрд. доларів (із загальної суми активів понад 100 млрд.).
Далі йдуть «Форд» з 60,6 млрд. доларів (при загальній сумі активів в 219,4 млрд. доларів) і «Екссон» (відповідно 56,2 і 87,9 млрд. доларів ).
Але якщо використовувати інтегральний «індекс транснаціональності», що враховує розміри не тільки закордонних вкладень, а й зарубіжних продажів і використання іноземної робочої сили, розстановка сил змінюється: «Роял-Датч Шелл» потрапляє тільки на 27 - у позицію, а на перший виявляється канадська «Томсон корпорейшн».
Найбільш характерними рисами найбільших корпорацій, складових першу сотню ТНК, є наступні: (I) з точки зору країни походження найбільшу групу становлять американські ТНК (32 з 100). На них же припадає основна частка зарубіжних вкладень; (2) найбільш швидкозростаюча група - японські ТНК (в 1990 р. в першу сотню входило 11 фірм, в 1994 р. - вже 19), японські електронні корпорації виявилися в числі найбільш важливих нових учасників групи провідних ТНК світу, (3) європейські ТНК займають помітні позиції в капітало-та наукомістких галузях, зокрема в хімічній і фармацевтичній промисловості; (4) в галузевому розрізі найбільш високим індексом транснаціональності відрізняються хімічні та фармацевтичні ТНК. за ними слідують фірми харчової та електронної індустрії, замикають список чисто торгові компанії.
Проте серед великих ТНК є тепер і вихідці з країн Азії та Латинської Америки. Список таких ТНК очолюють «Деу» (Республіка Корея), «Хатчісон Уампу» з Гонконгу і «Семекс» з Мексики.
За індексом транснаціональності в середині 90-х рр.. провідні позиції займала сінгапурська фірма «Кріейтів текнолоджи», що спеціалізується на випуску мультимедійних пристроїв для персональних комп'ютерів (на її частку нині припадає 60% всього світового ринку такої продукції).
З точки зору країни базування серед даної групи ТНК були найбільш помітні корпорації з Південної Кореї і Тайваню (по 8 з кожної країни). У галузевому розрізі найвищі показники транснаціональності мали фірми будівельної та електронної індустрії.
Нині на 50 найбільших ТНК з країн, що розвиваються припадає не менше 10% загального обсягу іноземних вкладень фірм, що базуються в цих країнах.
При цьому частка зарубіжних продажів у загальному обсязі їх продажів вже вельми висока (30%), але частка зарубіжних активів все ще відносно невелика (9%). Відповідно інтегральний індекс транснаціональності у ТНК із країн (21%) практично вдвічі нижче, ніж у першої сотні ТНК світу (42%). Безсумнівно, цей факт передусім пояснюється стислістю історії транснаціоналізації великого капіталу країн світу, що розвивається. Проте ТНК із країн планують подальшу інтернаціоналізацію своїх операцій.
Серед причин, що зумовили останнім часом настільки інтенсивний розвиток зарубіжної інвестиційної діяльності окремих країн (і компаній), слід виділити такі, як тиск конкуренції, нові технології, приватизація, підтримка урядів. Крім того, називаються наступні регіональні угруповання, найбільш активно сприяють притоку інвестицій: ЄС, НАФТА, АСЕАН, АТЕС, оскільки вони сприяють глобалізації бізнесу, виробленні та практичного застосування на основі порівнянних інвестиційних режимів.
На сучасному етапі світова економіка рухається в бік створення багатостороннього механізму, що визначає «правила гри» щодо прямих іноземних інвестицій. У цьому зв'язку відзначається ряд обставин: (1) зрушення в законодавстві, що ведуть до лібералізації інвестиційного режиму (у 1995 р. відзначено 112 змін у 64 країнах, причому в 106 випадках режим полегшений), (2) підвищення ролі регіональних угод, які передбачають конкретні питання (в т.ч. режим, гарантії, врегулювання інвестиційних спорів, боротьба з незаконними платежами та іншими формами корупції, запобігання обмежувальної ділової практики, встановлення порядку розкриття інформації, контроль щодо використання фірмами трансфертних цін, забезпечення захисту навколишнього середовища, рішення корінних соціальних проблем ), (3) формування нового, багатостороннього підходу (особливо в частині послуг, прав інтелектуальної власності, страхування, врегулювання спорів, проблем зайнятості та трудових відносин).
  Згідно з експертними оцінками, в найближчому майбутньому найбільші інвестори схильні активізувати свої закордонні операції. При цьому очевидно, що перехресне інвестування всередині групи найрозвиненіших держав світу і надалі буде однією з основних рис діяльності першої сотні ТНК.
  Але є деякі «географічні» нюанси: американські фірми роблять ставку на західноєвропейський ринок (особливо в галузі високих технологій і в виробництві споживчих товарів); європейські ТНК розраховують робити основні капіталовкладення на американському ринку; у японських ТНК-пріоритет в Азії.
 Американські та європейські ТНК також зацікавлено дивляться на Азію. Мабуть, у другій половині 90-х років основний потік капіталів ТНК буде спрямований саме в азіатські країни. Що стосується країн, що розвиваються, то їх нові інвестиції можуть імовірно розміщуватися також у країнах, що розвиваються.
  З точки зору галузевої структури прямого зарубіжного інвестування слід відзначити появу нових можливостей для додатка іноземного капіталу. Частково це стало результатом прогресу лібералізації та дерегулювання у відповідних сферах економіки багатьох країн, а почасти - більш доброзичливого ставлення урядів до залучення іноземних ресурсів капіталу і технологій. З початку 90-х років в інфраструктурні галузі щорічно вкладалося близько 7 млрд доларів іноземних інвестицій. Проте інвестиційні потреби цих галузей далеко не вичерпані, вони представляють собою величезне поле для нових капіталовкладень.
  У загальному потоці інвестицій з основних країн базування ТНК вкладення в інфраструктурні галузі становили всього до 3-5%. До цих пір в багатьох країнах на ПІІ припадає менше 1% всього обсягу валових капіталовкладень у цей сектор економіки. Станом на 1994 р., американські ТНК вклали в інфраструктурні галузі інших країн 14 млрд. доларів, що становить лише 2,3% сумарного накопиченого обсягу їх зарубіжних активів. Водночас наявності зростання інтересу до даного сектору: за даними за 1992-1994 рр.., В американських інвестиціях, зроблених за цей період, частка вкладень в інфраструктуру склала в середньому 4,9%.
  Слід зазначити, що на зорі транснаціоналізації інфраструктурні галузі мали набагато більше значення, ніж зараз. Так, в 1940 р. на них припадало до 1/3 всіх вкладень фірм США в економіку латиноамериканських держав.
  Але що піднялася в наступні десятиліття хвиля націоналізації і експропріації привела до різкого падіння участі іноземного приватного капіталу у функціонуванні галузей інфраструктури, і лише в самий останній час спостерігається перелом тенденції.
  На нинішньому етапі нова хвиля інтересу ТНК до інфраструктурних галузях обумовлена ??декількома факторами.
  Розуміючи, що нерозвиненість інфраструктури гальмує національний економічний розвиток, уряди багатьох країн пішли на приватизацію і послаблення контролю з боку державних монополій з тим, щоб залучити більше іноземних інвестицій і технологій і тим самим домогтися підвищення ефективності функціонування відповідних галузей. За період з 1988 по 1995 рр.. приватизація в інфраструктурних галузях забезпечила залучення ресурсів приватного капіталу в розмірі 40 млрд. доларів, з яких більше 50% склали іноземні прямі і портфельні інвестиції.
  Більш того, в результаті впровадження новітніх досягнень науково-технічного прогресу інфраструктурні галузі, насамперед телекомунікації, зазнали радикальних змін. Якщо раніше це були сфери домінування природних монополій, то тепер вони перетворилися на конкурентні галузі з великим потенціалом для прибуткового інвестування. У більшості країн для фінансування розвитку інфраструктури вже не вистачає ресурсів державного бюджету. Відповідно з'являється потреба в залученні приватного капіталу, часто мобілізуються ТНК, і застосуванні нових методів проектного фінансування, зокрема таких схем, як «будівництво - управління - передача», «будівництво - володіння - управління», «будівництво - володіння - передача».
  При явній недостатності обсягів ПІІ в інфраструктурні галузі, перспективи для подальшого розширення діяльності ТНК у цій сфері видаються вельми оптимістичними. Незважаючи на високий рівень необхідних капіталовкладень, багато проектів тут виявляються привабливими для іноземних інвесторів. Триваюча лібералізація державного регулювання щодо ПІІ та інфраструктурних галузей у поєднанні із зміцненням гарантій інвестицій веде до зниження ризику націоналізації.
  Подальше поглиблення участі ТНК у розвитку даної сфери економіки пов'язане із залученням ПІІ в такі проекти, як створення наукових парків, зон переробки на експорт, установ з підготовки кадрів.
  Таким чином, міжнародний рух капіталу, здійснюване по різних каналах, є на сучасному етапі найбільш динамічно розвивається формою світогосподарських зв'язків. Процеси інтернаціоналізації обумовили в останні десятиліття помітне зростання ролі такого каналу, як пряме зарубіжне інвестування і, відповідно, головних його суб'єктів - міжнародних корпорацій - в світовій економіці та міжнародних економічних відносинах.
  ПРИМІТКА
  У ході підготовки даного розділу використовувалася наступна література:
  1. Авдокушин Е.Ф. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник; М., 1996. - 196с.
  2. Гладков І.С., Царьов С.П. Світове господарство: цифри і факти: Навчальний посібник. М., 1995. - 75 с.
  3. Денієла Джон Д., Радеба Лі X. Міжнародний бізнес: зовнішнє середовище й ділові операції: Пер. з англ. - 6-е вид. - М.: Справа, 1994. - 784 с.
  4. Кірєєв А. Міжнародна економіка: У 2 ч. Ч. 1. Міжнародна мікроекономіка: рух товарів і факторів виробництва: Навчальний посібник для вузів, - М., 1997. - 416с.
  5. Міжнародні економічні відносини: У 2 т. / Під загальною ред. Р.І. Хасбулатова. - М., 1991.
  6. Міжнародні економічні відносини: Підручник / За заг. ред. В.Є. Рибалкіна.-М., 1997.-384 с.
  7. Носкова І.Я., Максимова Л.М. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. - М., 1995. - 152 с.
  8. Нуховіч Е.С., Смітієнка Б.М., Ескіндаров М.А. Світова економіка на рубежі ХХ-ХХ1 століть. - М., 1995. - 103 с.
  9. Пебро М. Міжнародні економічні, валютні і фінансові відносини: Пер. з франц. / За заг. ред. Н.С. Бабінцева. - М., 1994. - 496 с.
  10. Семенов К.. А. Міжнародні економічні відносини: Курс лекцій. - М., 1998. - 336 с.
  11. Азія і Африка сьогодні. - 1996. - № 12. - С. 37-39.
  12. Бюлетень іноземної комерційної інформації. - 1999. - № 40. - С. 53-54.
  13. Питання економіки. - 1997. - № 5. - С. 149-158; № 12. - С. 94-106.
  14. Світова економіка і міжнародні відносини. - 1996. - № 11. - С. 65-77; № 12. - С. 88-99. - 1997. - № 3. - С. 19-33; № 9. - С. 62-73; № 10. - С. 56-67.
  15. European Economies / A Comparative Study / / Ed. by Frans Somers. - Groningen Business School, Hanse Polytechnic, Groningen, 1991. - 287 pp.
  Таблиця 5
  Джерела:
  [13, 1997, № 5, с. 150-151; № 12, с. 94-106]
  [«OECD Economic Outlook», № 57, June 1995, p. A4. «Smith Barney Research. International Datapack »September 1994]
  [14, № 3, 1996, с.58]
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Структура зарубіжних інвестицій"
  1.  Тест
      зарубіжних капіталовкладень внаслідок повної власності на зарубіжний капітал, а також володіння контрольним пакетом акцій забезпечує: а) вивезення позичкового капіталу; б) вивіз підприємницького капіталу у формі прямих інвестицій, в) вивіз підприємницького капіталу у формі портфельних
  2.  Тести
      зарубіжним підприємцям. 2. Причинами вивезення капіталу є: а) несприятливий інвестиційний клімат всередині країни, б) більш висока продуктивність капіталу в країні-експортері; в) відсутність митних бар'єрів для вивезення товарів у країні-імпортері; г) наявність у країні-імпортері більш дешевої сировини або робочої сили . 3. Які з перелічених нижче форм руху капіталу
  3.  Завдання для самостійного вивчення студентами загальних принципів податкового адміністрування в зарубіжних країнах
      зарубіжних країн у податковій сфері (на прикладі країн США, Німеччини, Великобританії, Японії та Китаю). 2. Охарактеризуйте форми організації податкового контролю в зарубіжних країнах (на прикладі країн США, Німеччини, Франції). 3. Охарактеризуйте існуючі підходи (американський і європейський) до застосування податкових санкцій за вчинення податкових правопорушень у зарубіжних країнах. На прикладі
  4.  МІЖНАРОДНИЙ РУХ КАПІТАЛ
      зарубіжних інвестицій. Міжнародна міграція капіталу як явище почала активно розвиватися в період становлення світового господарства. Доповнюючи і опосредуя міжнародну міграцію товарів, воно ставало поступово невід'ємною, визначальною, відмітною рисою сучасної світової економіки і міжнародних економічних відносин. Згідно з оцінками експертів, середньорічні темпи приросту, в
  5.  Рекомендована література
      зарубіжних країн. - М.: Бератор-Пресс, 2002. - С. 170-174. Податки і оподаткування / За ред. І.Г. Русаковой, В.А. Кашина. - М.: ЮНИТИ, 2000. - С. 289-303 Податки і оподаткування / За ред. М.В. Романовського, О.В. Врублевської. - СПб.: Питер, 2001. - С. 458-460. Податкові системи зарубіжних країн / За ред. В.Г. Князєва, Д.Г. Чорниця. - М.: Закон і право, ЮНИТИ, 1997. - С.
  6.  Питання 40 Транснаціональні корпорації як суб'єкти вивозу капіталу
      структурах ринкового типу, а також створення сприятливих зовнішніх умов їх функціонування ». [45] До числа вітчизняних ТНК можна віднести такі компанії, як «Газпром», «ЛУКОЙЛ», «Алроса». «Газпром», наприклад, володіє компаніями в 12 країнах світу. Наприклад, через спільне підприємство в Німеччині російська корпорація контролює в цій країні 12% продажів природного
  7.  Масштаби міжнародного виробництва
      структурі не лише окремих країн, а й світової економіки в цілому. - За оцінками, сукупний обсяг виробництва закордонних компаній в 1999 р. склав 10% ВМП (5% в 1980 р.), близько 18% виробництва обробної промисловості, 4% - сфери послуг. - На закордонних підприємствах і в країнах базування ТНК зайнято приблизно 3% світової робочої сили, але якщо виключити зайнятих у сільському господарстві,
  8.  ЛІТЕРАТУРА
      зарубіжні фірми / / Зовнішня торгівля. 1996. № 10-11. Іноземні інвестиції в Росії: сучасний стан та перспективи / За ред. І.П. Фаминского. М.: Міжнародні відносини, 1995. Іноземні інвестиції в російську економіку: проблеми і перспективи / За заг. ред. С.Я.Веселовского. М.: Изд-во «Міжнародний центр фінансово-економічного розвитку», 1996. Лебедєв В.М. Правове
  9.  11.3.1. Масштаби і динаміка міжнародного руху капіталу
      зарубіжних філій, якими володіють 55 тис. батьківських компаній, що є транснаціональними корпораціями. Число ТНК постійно зростає, переважно за рахунок виходу на світовий ринок середніх і дрібних компаній. Основу ТНК становлять великі корпорації з десятками зарубіжних філій. На 100 найбільших ТНК припадає 1/6 частину накопичених у світі іноземних інвестицій. Майже всі ці ТНК
  10.  10.2. Відповідність сукупних витрат валовому національному продукту
      зарубіжних країн (АЕ) відповідають національному обсягом виробництва (GNP). Споживання та інвестиції складають більшу частину всіх сукупних витрат. У Росії частка споживання та інвестицій у ВНП складає більше 74%, в США - більше 82%. Тому важливо насамперед зрозуміти, які чинники впливають на рівень споживання та інвестиції, від чого залежить їх
  11.  Тематика контрольних робіт
      зарубіжних країнах. 7. Особливості прямого оподаткування в індустріально розвинених країнах. 8. Особливості непрямого оподаткування в індустріально розвинених країнах. 9. Зарубіжний досвід оподаткування колективних доходів. 10. Зарубіжний досвід оподаткування індивідуальних доходів. 11. Зарубіжний досвід оподаткування капіталів і власності. 12. Зарубіжний досвід підакцизного
  12.  Тренувальні завдання
      зарубіжної фірми вивезенням капіталу? Чи є покупка облігацій цієї компанії вивезенням капіталу? 1. Чому вважається, що для країни краще ввезення підприємницького капіталу, а не позичкового? 3. Визначте економічну сутність нижче перерахованих дій: 1) концерн набуває в країні, що розвивається ділянку землі і будує завод; 2) побоюючись змін політичної ситуації,
  13.  Аналіз інвестицій
      структури капіталовкладень, об'єктами якого можуть бути: - виробнича (галузева) структура інвестицій, багато в чому характеризує майбутню картину диверсифікації виробничої діяльності фірми, галузі, країни. Так, в Росії капіталовкладення направляються насамперед у паливно-енергетичний комплекс, транспорт, житлово-комунальне господарство. У 1998 р. на ці галузі довелося
  14.  Механізм підготовки і здійснення прямих інвестицій
      зарубіжних ринків, які споживають російську продукцію та / або постачають свою продукцію до Росії. Засновники зазначених фірм робили цей крок, переконавшись, що застосовувані ними організаційні форми експорту та імпорту товарів і послуг не дозволяють використовувати всі потенційні можливості для роботи на зарубіжних ринках. Підготовка проекту здійснення прямих інвестицій включає ряд етапів.
  15.  1. Сутність, структура та джерела фінансування інвестицій
      структура та джерела фінансування
  16.  Рекомендована література
      зарубіжних країн. - М.: Бератор-Пресс, 2002. - С. 188-190. Податки і оподаткування / За ред. М.В. Романовського, О.В. Врублевської. - СПб.: Питер, 2001. - С. 442-449. Податкові системи зарубіжних країн / За ред. В.Г. Князєва, Д.Г. Чорниця. - М.: Закон і право, ЮНИТИ, 1997. - С. 97-100. Онищенко В. Робота з платники податків у Японии / / Вісник податкової служби України. - 2001. -
  17.  Рекомендована література
      зарубіжних країн. - М.: Бератор-Пресс, 2002. - С. 157-160. Податки і оподаткування / За ред. І.Г. Русаковой, В.А. Кашина. - М.: ЮНИТИ, 2000. - С. 237-259. Податки і оподаткування / За ред. М.В. Романовського, О.В. Врублевської. - СПб.: Питер, 2001. - С. 434-449. Тютюрюков М.М. Податкові системи зарубіжних країн: Європа і США. - М.: Дашков і Ко, 2002. - С.
  18.  Рекомендована література
      зарубіжних країн. - М.: Бератор-Пресс, 2002. - С. 183-188. Податки і оподаткування / За ред. І.Г. Русаковой, В.А. Кашина. - М.: ЮНИТИ, 2000. - С. 260-288. Податки і оподаткування / За ред. М.В. Романовського, О.В. Врублевської. - СПб.: Питер, 2001. - С. 434-439. Тютюрюков М.М. Податкові системи зарубіжних країн: Європа і США. - М.: Дашков і Ко, 2002. - С.
  19.  Рекомендована література
      зарубіжних країн. - М.: Бератор-Пресс, 2002. - С. 160-165. Податки і оподаткування / За ред. І.Г. Русаковой, В.А. Кашина. - М.: ЮНИТИ, 2000. - С. 393-415. Податки і оподаткування / За ред. М.В. Романовського, О.В. Врублевської. - СПб.: Питер, 2001. - С. 457-458. Тютюрюков М.М. Податкові системи зарубіжних країн: Європа і США. - М.: Дашков і Ко, 2002. - С.