Головна
Економіка
Мікроекономіка / Історія економіки / Податки та оподаткування / Підприємництво. Бізнес / Економіка країн / Макроекономіка / Загальні роботи / Теорія економіки / Аналіз
ГоловнаЕкономікаЕкономіка країн → 
« Попередня Наступна »
Падалкіна Л.С.. Світова економіка, 2007 - перейти до змісту підручника

8.5. Інтернаціоналізація ринку капіталів і проблеми його регулювання


Однією з головних характеристик транснаціонального характеру світового капіталу яв-ляется його інтернаціоналізація, вищим ступенем якої є глобальна мобільність капіталу.
Розвиток тенденцій світового господарства до економічного зближення і об'єднання окремих країн у єдиний світовий господарський комплекс зумовило феномен глобалізації господарського життя. Найбільші інтеграційні об'єднання - Європейський союз (ЄС), Північноамериканська угода про свободу торгівлі (НАФТА) - формують потужні міжнародні потоки капіталу. Такий процес призводить до наступних результатів.
1. Змінюється співвідношення між центрами тяжіння світових інвестицій.
Переважне розвиток в останні роки XX в. отримав взаємообмін капіталами між розвиненими країнами. Частка розвинених країн у світовому обсязі знову залучених інвестицій-стіцій зросла з 58.9% у 1997 р. до 71,5% в 1998 р. і 74,4% в 1999 р. Основними об'єктами при-тяжіння фінансових коштів залишаються США. Прямі іноземні інвестиції в їх економіку зросли з 109,3 млрд. дол в 1997 р. до 275,5 млрд. дол в 1999 р., тобто більш ніж в 2,5 рази. У період 1993-1997 рр.. друге місце міцно утримував Китай, але в 1998 р. його потіснила Велико-британія, а в 1999 р. - Швеція.
Обсяг експорту капіталу розвиненими країнами перевищує обсяг імпорту. Наприкінці 1990-х рр.. обсяг прямих іноземних інвестицій, здійснюваних розвиненими країнами, склав 91,6% загального обсягу світового експорту.
Таким чином, розвинені країни є чистими експортерами капітальних ресур-сов. До кінця 1990-х рр.. позицію найбільшого джерела прямих іноземних інвестицій утримував ЄС унаслідок обміну інвестиціями між своїми країнами. Проте в 1999 р. завдяки масованим інвестиціям в американську економіку на перше місце вийшла Великобританія.
Левова частка іноземних інвестицій в розвиненій частині світу в останні роки була пов'язана не з створенням нових виробничих потужностей, а з перегрупуванням сил вже дей-ціалу компаній через механізм злиття і поглинань. Найбільший розмах цей процес отримав в хімічній, фармацевтичній, електронної, автомобільної промисловості, а також в області послуг телекомунікацій, банківської справи, страхування.
Поширення моделі наздоганяючого розвитку сприяє залученню іноземних інвестицій країнами, що розвиваються. Це стимулює міжнародну міграцію капита-лов і сприяє подальшій інтернаціоналізації ринків капіталів. Приплив інвестицій в країни динамічно зростав аж до 1997 р., коли обсяг прямих іноземних інве-стіцій в країни, що розвиваються склав 172,6 млрд. дол У порівнянні із середньорічними обсягами 1986-1991 рр.. в 21,1 млрд. дол темпи росту склали шестиразове збільшення.
Проте в результаті світової фінансової кризи 1997 р. відбулося абсолютне со-кращения прямих іноземних інвестицій в економіку країн, що розвиваються. У наступний час обстановка залишалася нестабільною: у 1999 р. відбулося збільшення інвестицій до 208 млрд. дол, а в 2000 р. вони знову скоротилися до 190 млрд. дол При цьому значний потік інвестицій перемістився від Східної Азії до Латинської Америки, особливо до Бразилії, Мексиці, Аргентині.
Сьогодні Азія за розмірами ВВП майже в 1,5 рази перевершує і Європу, і Північну Америку. При цьому країни, що розвиваються збільшують не тільки імпорт, але й експорт капіталу.
Посилюється конкуренція за залучення іноземного капіталу між розвиваючі-міся країнами та країнами Східної Європи з перехідною економікою, а також Росією. При-ток прямих інвестицій в цей регіон склав в 1994 р. 6,3 млрд. дол, а вивезення - 0,07 млрд. дол Тим не менш, незважаючи на зрослу роль країн, що розвиваються, основними об'єктами додатка як підприємницького, так і позичкового капіталу залишаються промислово розвинені країни, на які припадають 75-95% світових інвестицій. Приблизно 90% позикового капіталу міжнародних ринків розміщуються всередині країн ОЕСР (Організації економічного і соці-ального розвитку).
2. Відбуваються зміни в структурі форм та інститутів інвестування.
У загальному обсязі інвестицій переважають портфельні інвестиції. Саме з прігра-нічно об'єднанням ринків цінних паперів (на відміну від прямих інвестицій і кредитів) у першу чергу пов'язана інтернаціоналізація ринків капіталу. Випуск цінних паперів все більш здійснюється на міжнародних ринках. Через інструменти фондового ринку - акції та обли-гаціі - мобілізується близько 2/3 міжнародних інвестиційних ресурсів. Причому основна частина ресурсів (45-50%) надається у формі облігаційних позик на євровалютних ринках.
Розвиток портфельного інвестування стимулює розвиток сфери діяльності ін-стітуціональних інвесторів. Мається на увазі зростання концентрації інвестиційних ресурсів в руках спеціалізованих кредитних установ. Прикладом може служити зміна стратегії інвестиційних фондів. Аж до теперішнього часу фонди вкладали акумульовані кошти «у себе вдома» - купували переважно акції національних компаній. Цього вимагали національні норми регулювання. Наприклад, у Франції пенсійні фонди могли вкласти в іноземні акції тільки 5% залучених коштів, у Німеччині - 12%. Для інвестиційних фондів були встановлені також ліміти вкладень в окремі види активів - акції, облігації, вклади в банки. В даний час такого роду вимоги значною мірою пом'якшені. Це сприяє міжнародній диверсифікації портфельних вкладень, інтернаціоналізації ринків капіталів.
3. Посилюються взаємопроникнення усіх видів міжнародного інвестування та інтернаціоналізація кожного з них. Зокрема, відбувається об'єднання ринків капіта-лов і валютних ринків.
Міжнародний валютний ринок - це ринок короткострокових зобов'язань. І депозити, і позики носять короткостроковий характер (від 24 год до 1-2 років) і стосуються великих сум (1 млн. дол.) Він являє собою ринок євродолара і євровалют.
Діяльність євроринку полягає в наданні або отриманні в позику конвертованих валют світу. Причому угоди з кожною валютою здійснюються за межами країни, яка емітує дану валюту. Таким чином, євровалютою називається валюта, яка вкладена в кредитні установи за межами країни походження і не контролюється її валютними органами. Оскільки 2/3 операцій на євроринку здійснюється в доларах, то євроринок називають євродоларові. Ринок євродолара - це ринок долара за межами США.
На євровалютному ринку операції здійснюються декількома сотнями великих бан-ков, розташованих не тільки в Європі, але і у всіх країнах, де не обмежуються права банків на проведення операцій в іноземній валюті. На ринку євродолара головну роль грає Лондонський фінансовий центр. До числа нових фінансових центрів відносяться Люксембург, Сінгапур, Гонконг, Панама, Багамські острови. Поряд з ринком євровалют отримав розвиток ринок еврозаймов. На ньому здійснюється емісія єврооблігацій у валюті, відмінній від валюти країни, де здійснювалася ця емісія. Цінні папери, що пропонуються на ринку еврозаймов, являють собою або прості облігації, або облігації, конвертовані в акції. При цьому частка облігаційних позик, одержуваних на міжнародному ринку, постійно зростає. В даний час вона перевищує частку іноземних облігаційних позик (45-50% проти 10-11%).
Між двома сегментами фінансового ринку - валют і капіталів - поступово прально-ються кордону. Зокрема, все активніше позики на євровалютному ринку використовуються для вкладений-ний в цінні папери з метою отримання спекулятивного доходу. Цьому процесу сприяє поділ національних і міжнародних кредитних ринків.
Починаючи з останньої третини XX століття кредитні ринки стали функціонувати не як локальні, а як сукупності, об'єднані спільними закономірностями розвитку. Кредит-ні установи, що знаходяться на території країни і займаються міжнародними опера-ціями, не є складовою частиною економіки даної країни. Вони спеціалізуються на опе-раціях з іноземними юридичними і фізичними особами, які здійснюють їх на основі спеціальних (зовнішніх) рахунків. Як правило, обслуговування таких рахунків пов'язане з наданням певних пільг, знижок, звільненням від валютного контролю і т. п. Таким чином, утворюються екстериторіальні по відношенню до національної економіки фінансові центри, або офшорні зони. Рух фінансових потоків між ними веде до посилення інтернаціоналізації інвестування у всіх формах.
Всі ці процеси сприяють глобалізації фінансового капіталу, придбання нею транснаціонального характеру, основними рисами якого є наступні.
Переважна розвиток в порівнянні з ринком реальних активів. Якщо на по-останньої подвоєння світового товарообігу потурбувалися 17 років, то подвоєння фінансових потоків відбувається кожні чотири роки.
Свобода переміщення в сучасному економічному просторі, підвищена мо-нестабільність. Поряд з вищеназваними причинами цьому неабиякою мірою сприяє бурхливий розвиток електронних засобів зв'язку. Якщо раніше для ефективного і повноцінного функціонує-вання фінансового центру необхідно було мати цілу сукупність інститутів - націо-нальна банківську систему, фондову біржу і стабільну національну валюту, то сьогодні досить мати гнучке фінансове законодавство. Отже, інфраструктура ринку капіталів істотно спрощується.
Відсутність національної приналежності і переважно спекулятивний харак-тер. За оцінками «Гарвард бізнес ревю», на кожен долар в реальному секторі припадає 50 дол у фінансовій сфері світової економіки. У результаті за експертними оцінками вже до нача-лу 1990-х рр.. 9/10 операцій на фондових біржах світу не мали відношення ні до торгівлі, ні до довгострокових інвестицій. Все це веде до того, що світовий фінансовий ринок стає слабо контрольованим. Ситуація посилюється тим, що для підвищення своєї конкурентоспроможності європейські центри прагнуть максимально лібералізувати свої фінансові ринки. При цьому центральні банки втрачають можливість контролювати грошову масу в країні. У підсумку регулююча складова в механізмі світової фінансової сфери виявилася слабкішою ринкової, що збільшує можливість виникнення світової фінансової кризи. В даний час проблема посилення регулювання фінансової сфери стає особливо актуальною. Вона пов'язана з визначенням принципів як національного, так і наднаціонального регулювання.
Національний рівень визначений діями уряду тієї або іншої країни відносно координації руху фінансових ресурсів.
При цьому глибина державного регулювання залежить від форми міграції капіталу. Вивіз позичкового капіталу і портфельні інвестиції практично не обмежуються в своєму переміщенні між країнами. Відносно прямих іноземних інвестицій держава проводить певну політику, спрямовану, з одного боку, на стимулювання залучення іноземних інвестицій, а з іншого - на запобігання втечі капіталів з країни.
Відносно іноземних інвестицій функції уряду полягають у тому, що воно:
- визначає доцільність введення заборон і обмежень існування іно-дивних інвестицій на території країни;
- вводить заходи з контролю за діяльністю іноземних інвесторів в країні;
- затверджує перелік пріоритетних інвестиційних проектів;
- розробляє і забезпечує реалізацію федеральних програм залучення іно-дивних інвестицій;
- здійснює контроль за підготовкою та укладенням інвестиційних угод з іноземними інвесторами про реалізацію великомасштабних інвестиційних проектів;
- контролює підготовку та укладання міжнародних договорів у країні про заохочення-ванні та взаємний захист інвестицій.
Явище втечі капіталів особливо актуально для країн, що розвиваються та країн з пе-перехідному економікою.
При цьому слід розрізняти поняття «вивезення капіталу» і «втеча капита-ла». Вивіз капіталу пов'язаний з його експортом і збільшенням за рахунок репатріації прибутків націо-нального доходу вивозить країни. Втеча капіталу веде до підриву національних інтересів, так як отримані в цьому разі прибутки не повертаються в країну. Крім того, велика частина капіталу, «витікає» за кордон, має кримінальне походження, тобто є однією з форм відмивання грошей. Значною мірою втечі такого капіталу сприяє розвиток офшорних зон.
Запобігання втечі капіталів з країни, як і залучення іноземних інвестицій в країну, в значній мірі залежить від стану внутрішнього інвестиційного клімату. Йдеться про сукупність елементів інституційного середовища, необхідних для стимулювання інвестиційного процесу. Це середовище має забезпечувати передбачуваність умов інвестування, ефективність реалізації контрактів, страхування від інфляції, лояльне оподаткування і т. д.
Одним з головних напрямків формування зазначеної середовища є створення га гарантій збереження інвестицій і стабільності умов їх проваджень. Тут необхідно вирішити два завдання: по-перше, забезпечити іноземним інвесторам правовий режим не менш сприятливий, ніж національним, по-друге, захистити національну економіку і отечествен-них виробників від недобросовісних іноземних інвестицій, підтримати їх конкуренто-спроможність.
Для боротьби з недобросовісними інвесторами використовується національне законодавство приймаючої країни. Іноземні інвестори покликані дотримуватися законів тієї країни, куди вивозиться капітал. Перш за все це антимонопольні закони, покликані захищати національних споживачів і виробників від недобросовісної іноземної конкуренції.
 Міждержавне регулювання фінансових потоків визначається международ-ними правилами і органами. 
 Важливим практичним документом з регулювання іноземних капіталовкладень є розроблений в рамках Організації Азіатсько-Тихоокеанського співробітництва (1994 р.) «Добровільний кодекс» прямих інвестицій. У цьому «Кодексі» укладено такі принципи: 
 - Щодо країн-донорів не повинна проводитися політика дискримінації; 
 - Слід надавати національний інвестиційний режим для іноземних інве-стор у приймаючій країні; 
 - Інвестиційні стимули не повинні виключати ослаблення вимог до галузі охорони здоров'я, безпеки та охорони навколишнього середовища; 
 - Вимоги, що регулюють інвестиції, обмежують зростання торгівлі та капітало-вкладень, слід мінімізувати; 
 - Експропріація інвестицій повинна бути заборонена, крім як у громадських цілях і на недискримінаційній основі у відповідності з національними законами і принципами міжнародного права за умови виплати достатньої та ефективної компенсації; 
 - В приймаючій країні слід створити умови для забезпечення реєстрації та кон-вертіруемості іноземних інвестицій; 
 - Повинні бути усунені бар'єри при вивезенні капіталу; 
 - Іноземні інвестори нарівні з національними інвесторами повинні дотримуватися законів, адміністративні правила і положення країни-реципієнта; 
 - Повинно бути забезпечено дозвіл на виїзд і тимчасове перебування ключового іноземного персоналу на території приймаючої країни у зв'язку з реалізацією інвестиційного проекту; 
 - Необхідно праве забезпечення вирішення спорів шляхом консультацій і перегово-рів між сторонами або через арбітраж і т. д. 
 Всі ці принципи спрямовані на стимулювання ринкової складової світового інвестиційного процесу. Проте при всій необхідності економічної свободи та біс-препятственно дії ринкових механізмів для забезпечення ефективної міжнародної міграції та інтернаціоналізації світового ринку капіталів посилення цих тенденцій має неоднозначні наслідки. 
 В даний час проблеми регулювання світового фінансового ринку полягають у тому, що світова фінансова система стала практично некерована. Міжнародні фінансовим-ші організації не в змозі забезпечити передбачуваність і надійність стану фінансових потоків, що збільшує ймовірність виникнення світових фінансових криз. У зв'язку з цим виникла необхідність створення нових наднаціональних організацій або додання вже наявних додаткових функцій, пов'язаних з посиленням координації процесів на світовому фінансовому ринку. У цьому напрямку пропонується розподіл повноважень між державними та наддержавними органами. 
 Основне завдання уряду повинна полягати в зборі та наданні международ-ним організаціям гранично чіткою і достовірної інформації про стан національних економік. Для цього слід ввести єдині для всіх країн стандарти бюджетної звітності про со-стоянні валютних резервів центральних банків, платіжних балансів і т. д. 
 Основним завданням єдиного міжнародного фінансового органу має стати забез-чення контролю та прогнозу стану всієї світової фінансової системи на основі аналізу даних, наданих урядами окремих країн. У рамках вирішення цього завдання пропо-нується розширити функції Міжнародного валютного фонду, підвищивши його відповідальність за стан світової фінансової системи, розширивши повноваження з нагляду за країнами-членами, розробивши принципи їхньої поведінки. 
 У яких би формах не відбувалася міграція світового капіталу, можна виділити дві тенденції його розвитку: 
 1) зростаюча інтернаціоналізація, взаємопроникнення і глобалізація ринків капі-талів; 
 2) ослаблення ролі ринкового механізму у розподілі фінансових ресурсів між країнами внаслідок посилення державного та міждержавного регулювання світової фінансової сфери. 
 Співвідношення саме цих двох тенденцій визначатиме найближчі перспективи функціонування світового ринку капіталів. 
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "8.5. Інтернаціоналізація ринку капіталів і проблеми його регулювання "
  1. № 72. Причини монополізації ринку
      інтернаціоналізації. 3. докорінна зміна структури ринку товарів. 4. перехід від вивезення товарів до вивезення
  2. Глава 2. ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА
      інтернаціоналізації, що реалізовується на рівні приватних фірм. Другим наслідком міжнародного поділу праці став процес об'єднання го-сударств в міжнародні економічні союзи - економічна інтеграція. Це вищий етап інтернаціоналізації господарського життя, зближення національних економік. МРТ створило об'єктивні передумови для зростаючої взаємозв'язку і взаємозалежне-сти національних
  3. Роль зовнішньоекономічної політики
      інтернаціоналізації давно вийшов за межі сфери обігу, охопивши в тій чи іншій мірі весь процес відтворення. З ростом інтернаціоналізації господарського життя зросли масштаби впливу зовнішньої сфери на національні ринки. Для цілого ряду країн зовнішньоекономічні зв'язки з підлеглих переросли у визначальні, коли вирішальним стає конкурентоспроможність країни, її здатність
  4. Непряме регулювання ринку робочої сили
      ринку: податкова, грошово-кредитна і амортизаційна політика уряду. Крім того, чималий вплив на ринок праці надає і законодавство в галузі соціального забезпечення, трудових відносин, цивільних прав і т.п. У США, наприклад, велика частина такого роду законів була прийнята в 30-х рр.. Заходи непрямого регулювання ринку робочої сили одночасно є заходами
  5. ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
      інтернаціоналізації виробництва і який механізм його дії? 3. Визначте сутність закону інтернаціоналізації обігу та механізм його дії. 4. Що таке інтернаціональна вартість і які основні чинники її формування? 5. Назвіть особливості дії закону вартості в інтернаціональній формі. 6. Охарактеризуйте сутність ТНК та їх роль у посиленні міжнародної конкуренції.
  6. Висновки
      інтернаціоналізації діяльності фінансових ринків у всіх її формах з метою забезпечення потреб розвитку валютно-фінансових
  7. Глава 7. МІЖНАРОДНА ТРУДОВА МІГРАЦІЯ
      інтернаціоналізації виробництва со-провождается інтернаціоналізацією робочої сили, яка змінює місце проживання і роботи, переміщаючись з одних регіонів і країн в інші, для того щоб поліпшити своє матеріальне по-ложение. Міжнародна міграція населення в умовах розширення світогосподарських зв'язків займає усе більш значне місце в розвитку суспільства. Все більше число країн
  8. Питання для самоперевірки
      інтернаціоналізації вам відомі? 6. Які компанії можна назвати транснаціональними корпораціями? 7. Як пов'язані інтернаціоналізація і глобалізація? 8. Який зв'язок існує між глобалізацією та регіоналізацією? 9. Які головні причини зовнішньоекономічної лібералізації, яка відбувається майже у всіх країнах світу? 10. Чим закрита економіка відрізняється від
  9. 11.1.2. Інтернаціоналізація господарського життя
      інтернаціоналізації вимірюється цілим рядом показників. До них відносяться відносні показники участі у світовій торгівлі, наприклад експортна квота, що виражається як відношення експорту країни до її ВВП. Вона свідчить про важливість експорту для національної економіки. Поряд з експортною квотою визначається частка імпорту в роздрібному товарообігу. Розраховуються також показники обсягу зовнішньої
  10. Глобальний монетаризм
      інтернаціоналізацію процесу інфляції. Посилення інфляції монетаристи пояснювали зростанням нестійкості фінансової системи після відмови від конвертованості долара в 1971 р. і краху системи фіксованих валютних курсів. Наступне за цим різке збільшення вартості золотих резервів центральних банків привело до посилення нестабільності внутрішнього грошового обігу і валютних курсів. У
  11. Глобальний монетаризм
      інтернаціоналізацію процесу інфляції. Посилення інфляції монетаристи пояснювали зростанням нестійкий-I ж *. ! І фінансової системи після відмови від конвертованості дол-Л.1 ра в 1971 р. і краху системи фіксованих валютних курсів. По-1i юдовавшее за цим різке збільшення вартості золотих резервів i [(тральних банків привело до посилення нестабільності внутріш-| МП про грошового обігу і валютних
  12. Європейський сою
      інтернаціоналізацією господарського життя. Остання - універсальний закон розвитку сучасного економічного життя світового господарства. У процес інтернаціоналізації залучені в тій чи іншій мірі всі країни сучасного світу, але тільки найбільш «підготовлені» об'єднуються в інтеграційні
© 2014-2021  epi.cc.ua