Головна |
« Попередня | Наступна » | |
6.1. Основні види зовнішньоторговельної політики |
||
Традиційними основними напрямками зовнішньоторговельної політики держави яв-ляють протекціонізм і фритредерство. Протекціонізм - це теорія і практика регулювання державою зовнішньої торгів-лі, спрямовані на захист економічних суб'єктів національної економіки від іноземної конкуренції. Фритредерство - це політика невтручання держави в міжнародні відно-ності. Як теорія зовнішньоекономічного поведінки протекціонізм утвердився в XIX в. в процесі суперництва з фритредерству. Прихильники протекціонізму критикують результати вільної торгівлі між країнами з різним рівнем економічного розвитку. Вони вважа-ють, що свобода торгівлі здійснюється в інтересах розвинених країн, веде до їх домінування і ускладнює створення національної промисловості у відносно відсталих державах. Представники цієї теорії вказують на той очевидний факт, що під захистом протекціонізму проходили становлення і розвиток американська, німецька, французька промисловість і національний капітал. У розвивається національній економіці протекціоністські заходи необхідні для захисту тільки що виникли і формуються під впливом науково-технічного прогресу від-раслей від конкуренції ефективних іноземних фірм, що функціонують на світовому ринку досить тривалий час. Крім того, протекціоністські заходи мають яскраво виражений соціальний характер в періоди формування або структурної реорганізації національної промисловості, коли державі необхідно захистити ті професійні категорії зайнятих, які потребують перекваліфікації у зв'язку із закриттям або банкрутством національних підприємств. У періоди серйозних загострень відносин між державами та посилення між-народної напруженості протекціоністські заходи використовуються для збереження національної безпеки держави, чому сприяє виробництво на його території всієї необхідної, життєво важливої продукції. Основними аргументами, висунутими противниками протекціонізму проти цієї теорії, є наступні: 1) протекціонізму притаманна певна нелогічність: ставлячи за мету досягнення по-ложітельного сальдо торгового балансу, протекціонізм стримує імпортні операції. Це викликає аналогічну реакцію міжнародних партнерів, в результаті чого згортаються обсяги експортних операцій і ситуація призводить не до позитивного сальдо, а до розбалансованості торгового балансу; 2) в умовах протекціонізму сектори національної економіки, захищені його бар'єрами, втрачають стимули до розвитку, оскільки механізми конкуренції загасають, а прагнення до прогресу та інновацій знищуються можливостями зберігати високі рівні доходів і монопольні привілеї; 3) протекціонізм має певним мультіпліцірующім ефектом: технологи-чна взаємозв'язок між галузями веде до того, що якщо для одних галузей технологічного ланцюжка введена протекціоністська захист, то її зажадають також і технологічно пов'язані з ними галузі; 4) протекціонізм завдає шкоди економічним інтересам споживачів: вітчизняних-ний споживач дорожче платить як за імпортний, оподатковуваний митом товар, так і за товари національної промисловості; 5) в умовах протекціонізму національна економіка не може глибоко використовувати переваги міжнародної спеціалізації, оскільки більш дешеві імпортні товари не можуть потрапити в країну в зв'язку з вводяться обмеженнями. Основними і найбільш поширеними протекціоністськими заходами є та-РІФН (митні мита на експорт та імпорт) і нетарифні бар'єри. Мито (тариф) як найпростіший спосіб здійснення торговельної полі-тики являє собою своєрідний податок, який сплачується при перетині товаром кордону. Відповідно розрізняють експортні та імпортні мита. За способом оплати виділяють кілька видів мит. Специфічні мита на увазі встановлення фіксованого збору з кожної одиниці товару (наприклад, 3 дол з бареля нафти). Вартісна, або адвалорна, мито встановлюється у вигляді частки від об'єк-явленої вартості імпортованих товарів (наприклад, існуюча в США 25%-е мито на імпортовані вантажівки). Комбінована мито встановлює розмір митних виплат при поєднанні різних способів обкладення. У будь-якому випадку результатом введення мит стає підвищення витрат на ввезення товару в країну. Введення мит є найстарішим способом здійснення торговельної політики і завжди використовувалося в якості одного з джерел державних доходів. Нині значення мит починає знижуватися, оскільки уряди багатьох країн воліють захищати вітчизняну економіку за допомогою нетарифних бар'єрів, на-приклад імпортних квот (обмежень на кількість ввезеної продукції) та експортних обмежень (обмежень експортованої продукції, звичайно встановлюваних країною-експортером на вимогу країни-імпортера). Проте, знайомство з наслідками використання раз-особистих мит має найважливіше значення для розуміння інших типів торговельної політики. Які наслідки використання протекціоністської політики для економіки? Результат введення імпортного мита показаний на рис. 6.1. У цьому випадку мито призводить до збільшення ціни імпортованого товару в країні, що встановила ввізне мито, на всю величину цього мита, тобто з Pw до Pw + t. Виробництво імпортованого товару збільшується із S1 до S2, а споживання скорочується з D1 до D2. У результаті в країні, що встановила мито, відбувається зниження імпорту.
Рис. 6.1. Результат введення мита Введення мита підвищує ціну не тільки на імпортований товар, але і на середовищ-ню ціну даного товару на національному ринку, що вигідно національним виробникам даного товару. Цей результат нерідко є основною метою тарифної політики держави, що полягає у захисті вітчизняних виробників від низьких цін, які виникають внаслідок конкуренції з боку імпортних товарів. Однак фактичний рівень митного захисту, забезпечений системою тарифів, може істотно відрізнятися від розрахункового. Ефект від введення мита може виявитися не-однаковим на різних етапах виробництва товару. Це можна проілюструвати на такому прикладі. Припустимо, що автомобіль Ford Focus продається на світовому ринку за 10 тис. дол і що вартість деталей, з яких він збирається, становить 8 тис. дол Тепер порівняємо дві країни: нехай Росія збирається здійснювати складання автомобілів, а США, що вже мають сбо-РОЧНО виробництво, збираються розвивати випуск комплектуючих. Для заохочення вітчизняної автомобільної індустрії Росія встановлює пішли-ну на ввезення готових автомобілів у розмірі 20%, дозволяючи, таким чином, вітчизняним сбороч-ним підприємствам автомашин підняти їх ціну з 10 до 12 тис. дол У цьому випадку буде некор-ректно говорити про те, що збирачі вітчизняних машин отримають лише 20%-ную захист свого ринку. До введення мита вітчизняне складальне виробництво могло б існувати тільки в тому випадку, якщо б вартість складання автомобіля становила не більше 2 тис. дол (різниця між 10 тис. дол, відповідними ціні готової машини, і 8 тис. дол, відповідними вартості її деталей); тепер же воно буде можливо і при вартості збірки, рівний 4 тис. дол (різниця між 12 тис. дол і вартістю деталей). Таким чином, в даному випадку 20%-е мито фактично забезпечить збирачам вітчизняних автомобілів повний захист. Якщо припустити, що США для стимулювання вітчизняного виробництва ком-плекту вводять 10%-ве мито на експортовані в Росію деталі, то для вітчизняних збирачів автомобілів ціна комплектуючих зросте з 8 тис. дол до 8, 8 тис. дол При стабільних митах на готові автомобілі дана міра зробить збірку машин у вітчизняних умовах менш вигідною. Аналогічні міркування дозволяють економістам розробити методи оцінки ступеня фактичного захисту, одержуваної конкретними галузями при введенні мит або використан-ванні інших типів торговельної політики. Різновиди торговельної політики, націлені, наприклад, на стимулювання промислового розвитку, нерідко призводять до досягнення набагато більш високого ступеня захисту внутрішнього ринку, ніж просто імпортні мита. Імпортне мито призводить до збільшення ціни товару на внутрішньому ринку країни-імпортера. При цьому вітчизняне виробництво в країні-імпортері зростає, а вітчизняне споживання скорочується. Розглянемо спочатку вигоди, які отримують вітчизняні виробники. Вони стикаються з більш високою ринковою ціною, а значить, отримують для себе додаткову ви-році. Виграш виробника визначається сумою, вирученої від продажу автомобілів по бо-леї високим, з урахуванням мита, цінами. Вітчизняні споживачі також зіткнуться зі збільшенням ціни, що призведе до погіршення їх матеріального становища. Тепер розглянемо, що відбудеться в цих умовах з третіми дійовою особою - державою. Очевидно, що воно отримає додатковий дохід у вигляді стягнутої мита і прибуткового податку з виробників. Введення мита послаблює стимули до розвитку виробництва і зростання споживання, так як відсутність конкуренції у виробників і високі ринкові ціни дозволяють їм самоуспокоіться і не знижувати витрати, а ці ж ціни не дозволяють збільшувати обсяги торгівлі і споживання і підвищувати життєвий рівень народу. Мито заохочує виробників і споживачів діяти так, як якщо б їм-порт був більш дорогим, ніж він є насправді. Для національної економіки фактичні витрати на додаткову одиницю споживання відповідають ціні додаткової одиниці імпорту, але оскільки мито робить внутрішню ціну вище світової (відповідно 12 000 і 10 000), то споживачі знижують обсяги своїх придбань до такого рівня, при якому гранична одиниця товару робить їх вигоду рівній вітчизняної ціною, що включає в себе ставку мита. Таким чином, економіка виробляє у себе додаткові одиниці товару, які можуть бути куплені за кордоном за нижчою ціною. Чистий ефект, який чинить на національну економіку введення мита, складається з двох складових. Негативний ефект відображає втрати від спотворення сти-мулів виробництва, які виникають через те, що введення мита спонукає вітчизняних виробників випускати занадто велика кількість даного товару. Друга складова - це втрати від спотворення стимулів споживання, обумовлені тим, що введення мита ви-потребуєспоживач купувати даний товар в занадто малих кількостях. Поряд з цими втратами слід розглянути поліпшення умов торгівлі, обумовлене зниженням ціни за-рубіжного експорту внаслідок введення мита в порівнянні з національними машинами. Але нерідко даний позитивний ефект не виникає, так що збитки від введення мита однозначно перевищують принесені нею вигоди. У практиці світової торгівлі і міжнародних відносин виділяються особливі кон'-юнктурние мита, до числа яких належать такі: 1) антидемпінгові мита. Ними обкладаються товари, що ввозяться за демпінговими цінами. Негативний ефект демпінгу відчувають виробники країни-імпортера, оскільки він серйозно ускладнює розвиток імпортозамінних галузей; 2) компенсаційні мита. Такі мита нейтралізують іно-дивні експортні субсидії, що надаються експортують країнами вітчизняним виробникам; 3) сезонні мита. До них відносяться мита, що накладаються на про-дукцію сезонного характеру, головним чином на продукцію сільського господарства. Термін їх дію-вия обмежений термінами руху подібних товарів. |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Інформація, релевантна " 6.1. Основні види зовнішньоторговельної політики " |
||
|